Білосніжка

(За братами Грімм)

Сталося це дуже давно. Королева одного королівства мала неповторну красу.

Якось узимку вона сиділа біля вікна і вишивала. Задивилася на падаючий сніг і голкою уколола палець. Три краплі крові впали на біле полотно. Королева глянула на них і подумала: «Якби я мала маленьку доньку з губами червоними, наче кров, білим, як сніг, обличчям, а волосся щоб у неї було темне, мов чорне дерево, що на віконній рамі, то була б я найщасливішою жінкою у світі!» Подумала так королева, і до наступної весни її мрія здійснилася.

Народила королева доньку, точнісінько таку, про яку мріяла. Та недовгим було щастя королеви. Лише раз мати взяла дівчинку на руки і прошепотіла:

— Люба моя Білосніжна…

Тільки й встигла сказати — померла.

Минув рік. І самотній король знайшов нову дружину, яка була дуже вродливою, але гордівливою та заздрісною. Її душа була чорною і злою.

Було у королеви чарівне дзеркальце. Коли вона дивилася в нього, то завжди питала:

— Любе дзеркальце, скажи!
Всіх миліша я чи ні?

І чарівне дзеркальце завжди відповідало, що вона найвродливіша у світі. Самолюбива королева дуже цьому раділа.

Минав час. Білосніжка підростала і з кожним роком ставала вродливішою та чарівнішою.

Якось королева за звичкою запитала у дзеркальця:

— Любе дзеркальце, скажи!
Всіх миліша я чи ні?

Та цього разу дзеркало відповіло, що вона красива, але є дівчина вродливіша. Це її падчірка Білосніжка.

Розлютилася королева, аж позеленіла від заздрощів, негайно покликала довіреного слугу і наказала завести принцесу Білосніжку в ліс і вбити.

Збентежений слуга повів дівчинку до лісу, але вбити її не зміг. Бо була Білосніжка не тільки вродливою, а й мала добре серце, за що всі у королівстві и любили.

Бідолаха впав навколішки перед принцесою і все їй розповів.

— Я не можу вбити вас, як наказала мені королева. Та вам не можна повертатися до палацу, бо злодійка позбавить вас життя.

Повертаючись, слуга уполював якусь тваринку, вийняв у неї серце і відніс королеві, як доказ, що її наказ виконано.

Тим часом Білосніжка сама-самісінька блукала у дрімучому лісі. їй було дуже страшно. Коріння дерев здавалося їй руками злих чаклунів, а тернові гілки, які чіплялися за одяг, — лапами хижих тварин.

Настав вечір, і раптом Білосніжка побачила невелику хатинку. Вона й вирішила там відпочити.

Господарів не було вдома. Дівчинку вразило те, що все у кімнатах було дуже маленьким. Посередині кімнати стояв стіл, накритий білою скатертиною, на ньому було сім маленьких тарілок з маленькими ложками, а ще сім маленьких ножів, виделок і сім маленьких келихів. Біля стіни стояло сім маленьких ліжок, які були вкриті яскравими ковдрами.

Білосніжна була дуже голодна, тому з кожної тарілки вона з’їла потроху овочів і з кожного келиха випила по краплині вина. Потім втомлена дівчинка вирішила відпочити. Лягла на одне з ліжок — воно було дуже довгим, друге — коротким і лише сьоме виявилося найзручнішим.! Білосніжна не пам’ятала, як і заснула.

Коли стало зовсім темно, прийшли господарі. Це були сім гномів, які вдень працювали у горах.

Коли гноми запалили свої ліхтарики, то побачили, що хтось відвідав хатинку. Перший гном сказав:

— Хтось сидів на моєму стільці.

Другий:

— Хтось їв з моєї тарілки!

Третій:

— Хтось взяв шматочок мого хліба!

Четвертий:

— Хтось з’їв трохи моїх овочів!

П’ятий:

— Хтось брав мою виделку!

Шостий:

— Хтось різав моїм ножем!

А сьомий гном спитав:

— Хто пив з мого келиха?

Озирнувся перший і побачив маленьку зморшку на ковдрі свого ліжка і спитав:

— Хто лежав на моєму ліжку?

Тут збіглися усі гноми і побачили, що на їх ліжках теж хтось лежав.

Коли сьомий глянув на своє ліжко, то побачив дівчину, яка солодко спала.

— Господи! — вигукнув сьомий гном. — Яке чарівне дитя спить на поему ліжку!

Всі збіглися і побачили вродливу дівчину. Вони не стали її будити. Сьомий гном спав у ліжку братів по годині. Так минула ніч.

Вранці Білосніжна прокинулася, побачила сім гномів і дуже перелякалася. Та господарі заспокоїли дівчинку і стали її розпитувати, хто вона і як опинилася у їхній хатинці.

Білосніжна розповіла своїм новим друзям, як мачуха наказала її вбити, як слуга пожалів її і як, блукаючи по лісу, вона натрапила на цю хатинку.

— Якщо тобі не можна повертатися додому, то залишайся у нас, — запропонували гноми.

Так Білосніжна стала жити у лісі. Йдучи на роботу, гноми попереджали дівчину:

— Стережися своєї мачухи! Вона може дізнатися, що ти тут. Тому нікого не впускай у дім!

Тим часом у королівському палаці королева раділа загибелі Білосніжки і вважала себе найвродливішою на світі. Та ця радість була недовгою. Якось мачуха взяла дзеркальце і запитала:

— Любе дзеркальце, скажи!
Всіх миліша я чи ні?

Дзеркальце їй відповіло, що вона красива, але у гномів гостює дівчина, яка вродливіша за всіх на світі.

Розгнівалася королева, зрозуміла, що слуга обдурив її і що Білосніжна ще жива і здорова. Не тямлячи себе від люті, вона жбурнула чарівне дзеркало і стала думати, як би знищити Білосніжку.

І нарешті придумала: вона забруднила обличчя попелом, переодяглася у стару торговку. Впізнати її було неможливо.

Дуже швидко зла королева знайшла будиночок гномів. Вона постукала у двері і весело вигукнула:

— Продаю різні гарні товари!

Подивилася Білосніжна у віконце й питає:

— Які в тебе товари, добра жінко?

Білосніжці навіть на думку не спало, що їй треба стерегтися. Вона відчинила двері і впустила торговку.

— В мене чудові товари, — нахвалювала жінка. — Дивись, які різнокольорові шнурки.

Торговка дістала один шовковій яскравий шнурок для плаття.

— Оцей личить тобі, — сказала стара. — Дай зашнурую тобі як слід.

Білосніжна не чекала від жінки нічого дурного, тому стала перед нею і дала затягнути новий шнурок.

Стара почала шнурувати і так швидко і міцно, що дівчині перехопило дихання, і вона впала, наче мертва.

— Була ти найвродливішою на світі, а тепер знову я! — сказала злодійка і швидко зникла.

Незабаром додому повернулися гноми. Як вони перелякалася, коли побачили, що Білосніжка нерухомо лежить на підлозі, наче мертва.

Підняли вони дівчину, розрізала тугий шнурок на платті, і Білосніжка стала потроху дихати.

Коли дівчина зовсім прийшла до тями, то все розповіла своїм лісовим друзям.

Гноми відразу здогадалися, чиїх рук ця справа, і сказали:

— Стара торговка — насправді твоя мачуха. Стережися, іншого разу не пускай в дім нікого, крім нас.

Задоволена королева повернулася додому, взяла дзеркальце і спитала:

— Любе дзеркальце, скажи!
Всіх миліша я чи ні?

Чарівне дзеркальце відповіло, що вона вродлива, та у гномів гостює дівчина, яка найвродливіша на світі.

Коли королева почула таку відповідь, то зрозуміла, що ненависна Білосніжка знову залишилася живою.

— Ну що ж! — лютувала королева. — Я все одно придумаю, як назавжди позбавитися цієї дівки!

Знаючи відьомське чаклування, вона приготувала отруйне зілля, змазала ним гребінець. Потім королева переодяглася жебрачкою і знову пішла до будинку гномів.

Постукала у двері і каже:

— Люди добрі, купіть у мене гребінець, бо мені потрібні гроші, щоб їжу купити. Самій поїсти і маленьких діточок нагодувати.

Білосніжка виглянула у віконце. Шкода їй стало жебрачку та й гребінець їй сподобався. Відчинила вона двері і впустила стару у дім.

Жебрачка й каже:

— Дай я тебе причешу як слід.

Білосніжка, нічого не підозрюючи, дозволила старій розчесати волосся.

Тільки зла королева доторкнулася гребінцем до волосся, як отрута почала діяти. Дівчина впала, як мертва, а підступна мачуха повернулася до палацу.

На щастя, дуже скоро повернулися гноми і побачили, що Білосніжка лежить на підлозі. Вони відразу запідозрили мачуху, витягли отруйний гребінець з волосся дівчини і та одразу прийшла до тями. Вона розповіла про все, що трапилося, і гноми знову попередили її:

— Стережися, люба Білосніжко! Твоя мачуха не заспокоїться, поки не зведе тебе зі світу.

Королева, повернувшись додому, взяла дзеркало й питає:

— Любе дзеркальце, скажи!
Всіх миліша я чи ні?

А дзеркало відповідає, що вона дуже красива, але у гномів гостює найвродливіша дівчина у світі.

Почувши це, королева аж затремтіла від люті, тому що здогадалася, про кого йдеться.

— Білосніжка повинна загинути! — вигукнула вона. — Якщо навіть мені це буде коштувати життя.

Королева приготувала отруйне яблуко. Зовні воно було дуже красивим, спілим та рум’яним. Ніхто б не відмовився поласувати таким. Та навіть крихітний шматочок яблука був настільки отруйним, що злодійка була впевнена, що нарешті позбавиться ненависного дівчиська.

Переодягнулася злодійка селянкою і знову пішла у ліс до гномів. Постукала у двері. Білосніжка виглянула у віконце і каже:

— Пробачте, добра жінко, але мені заборонено відчиняти двері.

— То й не треба! Я просто хочу пригостити тебе, — сказала селянка і простягнула дівчині спіле рум’яне яблучко.

Воно було таким апетитним на вигляд, що Білосніжка не змогла утриматися і відкусила шматочок. Тієї ж хвилини вона впала, як мертва.

— Тепер твої гноми ніколи не розбудять тебе! — зловтішно крикнула королева.

Мачуха спішно повернулася додому і спитала у дзеркальця:

— Любе дзеркальце, скажи!
Всіх миліша я, чи ні?

І дзеркальце відповіло королеві, що вона знов найвродливіша на світі.

Заспокоїлося тоді заздрісне серце королеви.

Коли гноми повернулися додому, то побачили бездиханне тіло Білосніжки. Вони підняли її і стали шукати отруту. Що тільки не робили засмучені гноми: розшнуровували її плаття, розчісували волосся, умивали водою і вином — все марно. Дівчина залишалася бездиханною.

Тоді поклали гноми Білосніжку у кришталеву труну, віднесли на гору, щоб її видно було з усіх боків. Кожного дня один з гномів залишався біля Білосніжки. Навіть звірі приходили оплакувати її.

Скільки часу пройшло — невідомо.

Трапилося так, що заїхав у той ліс принц. Він потрапив у дім гномів, і ті розповіли сумну історію про Білосніжку.

Розповідь про дівчину заполонила уяву принца і він відправився на гору. Коли він побачив Білосніжку, то її краса так вразила юнака, що він не утримався і поцілував дівчину.

Від щирого лагідного поцілунку страшні чари відступили, і Білосніжна прокинулася і побачила вродливого юнака.

Він розповів про все, що трапилося і додав:

— Для мене ти найдорожча за всі скарби світу. Стань моєю дружиною.

Білосніжна погодилася, бо покохала принца з першого погляду.

Він відвіз її до свого палацу. Того ж дня відсвяткували пишне весілля, на якому було багато гостей. Не було жодної людини, яка б не милувалася чарівною красою подружжя.

А в цей час мачуха знову звернулася до дзеркальця:

— Любе дзеркальце, скажи!
Всіх миліша я чи ні?

А дзеркальце, посміхаючись, відповіло королеві, що вона вродлива, але наречена принца — Білосніжна — найвродливіша на світі.

Почувши це, зле серце королеви не витримало і розірвалося на тисячі шматочків.

Білосніжна з принцом жили довго та щасливо і часто відвідували гномів.

Скарбниця казок світу. Збірка. Упорядник І. В. Гончаренко. Для молодшого шкільного віку. Харків: Промінь, стр. 30-37, 2004

Добавлено: 18-06-2019

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*