Бурштинове серце

Там, де наша юність стежиною в’ється
Й співають безтямно дурні солов’ї,
На згадку, на спогад бурштинове серце
Подарував я з любов’ю тобі.

Тебе називав я «кохана дівчина»,
Любов’ю бриніла у серці струна,
Та й зараз не знаю, у чому причина,
Що наша миттєво скінчилась весна!

Все раптом скінчилось, і їхати треба,
На першому поїзді щезнути вмить,
То я б і поїхав, та просто край неба,
Бурштинове сонце, як згадка, торить.

А час наш, як повінь, спливає невпинно,
Чарівна струна все тихіше бринить,
Тобі подароване серце з бурштину,
Бурштинове серце, авжеж, не болить.

Я знову тебе називаю «кохана»,
Не може ніхто мені заборонить,
А те, що для тебе я гість небажаний,
То це ще, напевно, не пізно змінить.

Междуречье. Альманах. Выпуск третий. Дружковка: Литературная ассоциация «Современник», 2004