Був легкий шлях, та ним я не пішов…
Був легкий шлях, та ним я не пішов,
За більшістю не рушив принципово,
Хоча на нім визнання б віднайшов,
А не спинявсь над майже кожним словом.
Струмився б вільно мовою чужою,
Яку мені з дитинства прищепили,
В краю, що розчинили під Москвою,
Із нас усіх манкуртиків робили.
І ми пишалися Петрухою скаженим,
Бач, шведів із Мазепою побив,
Та вірили в брехливе та мерзенне,
А правди нам ніхто не говорив.
Расєя – матушка була нам ідеалом,
«Усіх звільняє, всім несе добро»,
А Україна? «Кугути та сало,
Дідусь з бандурою, покритка із ведром».
Отак в Туреччині робили яничарів,
Із українських бранців – малюків,
Що згодом катували гірш татарів,
Своїх братів, сестер та матерів.
Та ось коли повстала Україна.
З імперських визволяючись кайдан,
Я пригадав народ свій і країну,
І повернув на людоловів ятаган.
В. Марко. Дорога домой. Стихотворения. Краматорск: Контраст, 2003