Чергова подорож

(оповідання)

Майже щоденно їжджу я цим автобусом. Біля мене сидять люди. Мовчазні – думають про щось мені не відоме. Календар «Мівіна», з якого просто мені в обличчя дивиться білява, кароока дівчина з роззявленим ротом так, що верхня губа ось-ось закриє ніс. Мабуть од задоволення від того, що скоро покуштує гарячу «мівіну». Як мені остогидло дивитися на цю нісенітницю, що називається рекламою!

А сьогодні, коли я зустрілася поглядом з цим монстром, подразнення не відчула. Вже з іншого боку розглядала зображення. Здавалося, що очі дівчини радісно блищать, а вуста всміхаються.

Звичайно, підсіла до мене пасажирка – бабуся років вісімдесяти, перервавши мою думку про зміни на рекламі.

– Як я можу потрапити в центр?

– Вийдете на площі Луначарського…

– Дитино, дитино! Ой, горе ж мені, горечко!.. – і полилося з її вуст. – Ти іще молода… А мені вже пора на той світ, тільки боженько не бере. Пенсія мала… А хліба ж треба купити…

Я думаю – таких бабусь багато, але чому ця почала мені все про себе розповідати?

– А що ж ви їсте?

– Та квасольку, дітки… Або горох. Добрі люди дають.

– А родичі?

– Ой, родичі, родичі… Двох дочок поховала. А зяті… Зять любе взять! Онуки? Що ті онуки! Їх самих аби баба погодувала… Медсестрою була. Цілих 53 роки. Воєнних лікувала… Три книжечки заробила з печатками. А в автобусі – плати!…

Питаю її здивовано після паузи:

– А чого ви мені все це розповідаєте? Я ж вам, на жаль, допомогти не можу…

– Помиляєшся… На душі полегшало. А серед вас рідко хто розуміє нас, старих…

Вона повернула до мене своє засмагле зморшкувате обличчя із запалими очима, що намагалися запам’ятати мій погляд.

– Площа Луначарського! – оголосив водій.

Бабуся підвелася.

– Хай тобі бог помага! Може, ліпше буде хоч вам…

Вона вийшла, а я продовжувала відчувати на собі її погляд. І все ще бачила її зелене благеньке пальтечко та сіру пухову хустку.

Поруч сів парубок у джинсах. Мовчки читав щось у зошиті.

Білявка продовжувала тягти до рота ложку з «мівіною».

Междуречье. Альманах. Выпуск второй. Дружковка: Литературная ассоциация «Современник». Издательство «Донеччина», 2002

Добавлено: 25-10-2018

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*