Червона диво-квітка

(За казкою С. Т. Аксакова)

Жив собі багатий купець і було в нього три дочки, яких батько дуже любив. Та найменша — найулюбленіша, тому що була краща за інших та до нього лагідніша.

Якось зібрався купець у заморські країни за товаром і каже дочкам:

— Їду я по своїх купецьких справах, коли повернуся не відаю і якщо все буде добре, то привезу вам гостинці, які самі побажаєте.

Старша донька уклонилася батькові і каже:

— Татусь мій ріднесенький, більше за все на світі хочу, щоб привіз мені золотий вінець із самоцвітами, щоб сяйво від нього було таким, як від сонечка яскравого.

— Добре, доню моя люба, знаю, де відшукати такий вінець.

Уклонилась батькові і середня дочка:

— Татусь мій ріднесенький, більш за все мрію я про дзеркало з кришталю східного, щоб, коли я в нього дивилася, краса моя збільшувалась, і я ніколи б не старіла.

Трохи замислившись, купець відповів:

— Добре, доню моя люба, чув про таке дзеркальце. Важко буде його дістати, та обіцяю, що знайду його.

Прийшла черга і до молодшої доньки. Уклонилась вона батькові і каже:

— Татусь мій любий, не потрібно мені ані вінця зі самоцвітами, ані дзеркальця кришталевого, а привези мені червону диво-квіточку, щоб краще за неї в усьому світі не було.

Ще більше замислився купець, та й каже:

— Люба моя донечко, важке завдання ти мені дала. Коли знаєш, що шукати, то можна знайти, а як знайти те, чого і сам не знаєш. Неважко знайти красиву червону квіточку, та як дізнатися, що краще неї немає в усьому білому світі. Та я спробую.

Купець поцілував дочок, завантажив численні товари на корабель і вирушив до далеких заморських країн.

У багатьох країнах побував купець, увесь свій товар вигідно продав, а на виручені гроші усілякого заморського добра набрав, відшукав гостинці для старших дочок. Не знайшов лише гостинця для молодшої, хоча квітів чудових багато бачив. Та ніхто не міг поручитися, що хоч одна з них найкраща в світі.

Їздить купець по чужих країнах, королівствах заморських… Якось напали на нього розбійники, і він змушений був рятуватися у непрохідному лісі. Побачив там єдину стежку, пішов нею, а вона все ширшою стає. Озирнувся, а кущі та дерева, що збоку росли, зімкнулися — немає шляху назад.

Врешті вийшов він до палацу білокам’яного. Навколо фонтани б’ють, птахи дивні співають. Увійшов купець до палацу. Ходить з однієї зали в іншу та дивується багатству небаченому. А ще більше здивувало його, що ніде немає душі живої, а тільки музика грає.

Сів купець відпочити і каже собі:

— Все добре, та голодно дуже.

І тільки він це мовив, як з’явився стіл з розкішним посудом, смачною їжею та вином заморським.

Наївся купець, напився, а сам міркує:

— Добре було б після такого обіду відпочити.

І раптом з’явилось перед ним ліжко з пухкою периною. Ліг купець і заснув тієї ж миті.

Прокинувся він, коли сонце вже високо було. Побачив чистий одяг, сніданок. Умився купець, переодягнувся, випив кави, подякував хазяїну незримому і пішов до саду.

Гуляє, милується: на деревах плоди зрілі рум’яні, квіти чудові духмяні, райські птахи пісні співають. Ходить купець, дивується.

Раптом на пагорбку побачив він квітку краси несказанної, а аромат від неї по всьому саду розноситься. Затремтіли руки у купця від радості.

— От вона диво-квітка, яку просила донька улюблена!

І з цими словами підійшов чоловік до квітки і зірвав її. У цю ж мить блиснула блискавка, вдарив грім і з’явилось перед купцем чудовисько жахливе та кошлате.

— Що ти накоїв?! Як насмілився зірвати мою найулюбленішу квітку?! Вона була єдиною втіхою для мене! Я, хазяїн палацу і саду, прийняв тебе, як гостя дорогого, нагодував, напоїв, а ти так мені віддячив… — кричало чудовисько.

Переляканий купець став вибачатися та проситися:

— Пробач мені, господарю! Не гнівайся, дай поясню, чому я квітку зірвав.

І розповів купець про бажання старших дочок і найменшої, найулюбленішої. Вислухало чудовисько та й каже:

— Відпущу тебе додому, поверну багатства, які ти втратив, коли пообіцяєш мені, що пришлеш одну з дочок до мене. Бо самотньо мені тут жити. А коли ніхто з них не з’явиться, то повернешся сам.

Дало чудовисько купцю чарівний перстень і наказало:

— Хто надіне перстень на правий мізинець, той опиниться там, де побажає.

Надів купець перстень і тієї ж миті з подарованим багатством опинився вдома, твердо вирішивши, що сам повернеться до чудовиська.

Зустріли його доньки радісно, гостинцями не намилуються і не помічають, що батько чимось пригнічений. Лише менша, найулюбленіша дочка, помітила його смуток і стала розпитувати батька про те, що з ним сталося.

Розповів купець про пригоду і про обіцянку, яку дав чудовиську. Старші дочки рішуче відмовились від життя у палаці чудовиська.

— Хай та виручає батька, через яку він потрапив у біду, — відмовили старші сестри.

А молодша впала на коліна перед батьком і стала благати, щоб він віддав їй перстень.

— Благослови мене, батьку ріднесенький, сама поїду до чудовиська кошлатого! — крізь сльози мовила молодша донька.

Взяла вона квіточку червону, наділа перстень на правий мізинець і тієї ж миті опинилась у чудовому палаці.

Ходить дівчина із зали в залу, любується красою і багатством, а коли вийшла до саду, то зустріли її райські птахи чудовими співами. Помітила дівчина пагорбок, де росла диво-квітка, піднесла її до стебла і та вмить приросла і розквітнула ще краще.

Так і залишилась дівчина жити у палаці з незримим господарем.

Кожне бажання її миттєво виконувалось. Багато часу дівчина проводила у саду, спілкувалася з птахами та тваринами, а з господарем листувалися.

Скільки часу пройшло — не відомо. Забажала дівчина побачити хазяїна палацу і стала його благати, щоб він показався. А чудовисько відмовлялося, боючись налякати дівчину.

А дівчина наполягала:

— Якщо ти старий — будь мені дідусем, якщо похилого віку — будь мені дядьком, якщо молодий — будь мені названим братом. І поки я жива, будь мені сердешним другом.

Довго відмовлялось чудовисько показатися, та нарешті погодилось:

— Знаю, що, коли побачиш мене, перелякаєшся і покинеш. Та відмовити тобі я не можу, бо люблю більш за все на світі. Приходь у сутінках до саду і скажи: «З’явись переді мною, вірний друже!» — і я покажу тобі обличчя своє потворне і тіло бридке. А тоді йди до своєї спальні, там під подушкою знайдеш перстень чарівний. Тільки знай, якщо ти залишиш мене, — я помру.

Хвилюючись, дівчина дочекалась сутінок. Вийшла в сад і покликала:

— З’явись переді мною, вірний друже!

І вийшло чудовисько та таке жахливе, що руки дівчини затремтіли, ноги підкосилися і впала вона без пам’яті.

Коли дівчина прийшла до тями, шкода їй стало чудовиська та соромно за себе. І сказала вона сміливо:

— Не залишу тебе, мій друже лагідний, не злякаюсь більше вигляду твого. З’явись переді мною.

Знов показалося чудовисько, але дівчина більше не відчувала страху. З цієї миті вони майже не розлучалися. Скільки часу пройшло — не відомо. Якось помітило чудовисько, що купецька дочка засумувала. Йому й питати не треба було, чим засмучена дівчина, здогадалося, в чому справа, і тому сказало:

— Надінь перстень чарівний, відвідай батька та сестер, адже ти скучила за ними. Тільки пам’ятай, якщо ти не повернешся рівно через три дні, я загину.

Важко собі уявити, як зраділи домашні поверненню дівчини, а більш за всіх батько! Сестрам вона приготувала розкішні подарунки: скрині з парчовим та атласним одягом і усілякими прикрасами.

Стали дівчину розпитувати, як їй жилося у чудовиська. І почала вона розповідати і про розкішний палац, і про дивовижний сад, і про чудернацьких птахів, і про багатства нечувані, і про свого друга лагідного. Так за розмовами день пролетів, як годиночка, і наступний, як хвилиночка.

На третій день заздрісні сестри стали умовляти меншу сестру залишитися вдома:

— Хай собі гине, нелюдь! Туди йому й дорога!

Та дівчина відмовила:

— Якщо я своєму другу лагідному за всю доброту віддячу смертю лютою, то не варта я того, щоб на світі жити. І треба тоді мене диким звірам віддати на поталу.

Похвалив батько дочку меншу за її рішення, за серце добре. А старші сестри задумали справу недобру: всі годинники, які знаходились у домі, на годину назад перевели.

Коли настав справжній час повернення до чудовиська, неспокійно стало на душі у меншої доньки, серце почало скніти. А сестри навмисно затримують и розмовами, не бажають відпускати.

Недочекавшись призначеного часу, дівчина швидко попрощалась з усіма, наділа перстень на палець і опинилась у палаці. Незвичайна тиша стояла навколо: ані співів птахів, ані шуму джерел та фонтанів. Стала кликати вона хазяїна доброго, та ніхто не відгукнувся до неї.

Відчуваючи біду, побігла дівчина до пагорба, де росла червона диво-квітка. Бачить: лежить нерухомо чудовисько, її вірний друг. Впала вона на коліна, залилася гіркими сльозами і стала благати:

— Ти встань, прокинься, мій любий друже! Мені світ без тебе не милий!

І тільки вона мовила це, як прорізала небо блискавка яскрава, вдарив грім розкотистий, затряслася земля під ногами, і впала дівчина без пам’яті. А коли отямилась, то побачила молодого принца, який обережно підняв її і мовив:

— Покохала ти мене у вигляді чудовиська жахливого, за душу мою добру, полюби ж мене й у людському вигляді. Будь моєю нареченою. Зла чаклунка прогнівилась на мого покійного батька, вкрала мене і наклала закляття, щоб жити мені у такому жахливому і потворному вигляді, доки не знайдеться дівчина, яка покохає мене, незважаючи на жахливу зовнішність. Ти одна полюбила мене, тому стань моєю дружиною та королевою у моєму могутньому царстві!

Чарівні казки світу. Для молодшого шкільного віку. Упорядник І. В. Гончаренко. Харків: Промінь, стр. 25-31, 2004

Добавлено: 13-06-2019

Оставить отзыв

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*