Чого ти плачеш серце? Схаменися…

Чого ти плачеш серце? Схаменися.
Що з твого плачу виникне путяще?
Бо пропадеш до строку і нізащо,
Живеш – живи отож і веселися.

Бо хто згадає? Хто поставить свічку?
Упевнений, Вітчизна промовчить.
Лише копач під носа пробурчить:
«Оце тому, що все писав дурнички»…

Куди мені до вашого Парнасу,
Хоч вік іди – вовіки не дійти,
З убивчої страшної самоти,
Не догукатися з якогось там Донбасу.

А що не зрадив… Хто там порахує,
Образ подряпини за вірність і любов,
Що з рубежу у спокій не пішов,
Агов, отамани, приїдьте – відзвітую.

Як я з оточення не кинувся у прийми,
Байдужісті та в затишне життя,
Хоча був поруч із межею каяття,
Ледь-ледь себе на цьому світі стримав.

Ні, я не плачу, вам не дорікаю,
Бо сам узяв невдячний цей тягар,
До ваших недосяжних хмар,
З пустелі у самотності волаю.

В. Марко. Дорога домой. Стихотворения. Краматорск: Контраст, 2003