Фет-Фрумос

(Молдавська народна казака)

Коли це було, ніхто не знає. Та, мабуть, дуже давно. Велике лихо панувало тоді на землі. Не сходило вранці сонечко, не гріло і не світило — стояла повна темрява. Бо дракони вкрали Сонце і невідомо, куди сховали.

У той важкий час біля одного лісу жив бідняк з жінкою. Нічого в них не було. Іноді в хаті крихітки хліба не знайти.

Одного разу прийшов чоловік додому і каже дружині:

— Домовились такі ж бідняки, як і ми з тобою, йти Сонце з неволі визволяти. Мабуть, піду і я з ними.

Як не умовляла дружина, як не плакала, чоловік зібрався і пішов. Та так і не повернувся.

Залишилася жінка сама, та незабаром народився у неї син. Назвала вона сина Фет-Фрумос, що означає — синок-красень.

Дивовижний був хлопчик. Трьох років йому ще не виповнилося, а він вже в усьому допомагав матері.

Якось питає Фет-Фрумос у матері:

— Скажи мені, чим батько мій займався? Може й мені продовжити його справу?

Гірко заплакала бідна жінка. Боялась вона сказати правду сину. Та хлопчик знову і знову розпитував про батька. Нарешті мати все йому розповіла. І трапилось те, чого вона так боялась. Замислився хлопець про ясне Сонечко, яке колись дарувало тепло та світло.

Працює Фет-Фрумос — про Сонечко думає. Спить — Сонце уві сні бачить. Навіть пісню склав, у якій обіцяв, що Сонце знайде і усій землі подарує радість, тепло та світло.

Куди не йде, що не робить — скрізь цю пісню співає.

Одного разу збирав Фет-Фрумос хмиз у лісі й співав свою пісню. У той час проїжджав цар тієї країни, якого прозвали Чорний. Почув він пісню і замислився: «Все в мене є, що душі завгодно. Одного тільки Сонця немає. Якби я його мав, то увесь світ би підкорив!»

Наказав цар зупинити карету і привести співака. А коли привели хлопця, то Чорний запитав у нього:

— Це ти співав? Хто тебе такої пісні навчив?

— Сам я склав цю пісню.

— Як тебе звати? — питає цар.

— Фет-Фрумос.

— Так от, Фет-Фрумос, коли ти і справді замислив Сонце визволяти, то допоможу я тобі. Візьму у палац, щоб ти швидше сил набрався, допоможу і в дорогу зібратися. І про матір твою подбаю.

Погодився Фет-Фрумос і поїхав до Чорного царя жити.

Скільки часу пройшло від тієї розмови — невідомо. Заграла у Фет- Фрумоса сила. Ребром долоні вдарить об скелю — на дві розколе. Стисне камінь — пісок сиплеться.

Вирішив юнак, що настав час у дорогу збиратися.

Чорний цар йому й каже:

— Підбери по руці шаблю, булаву і коня до вподоби.

Взяв Фет-Фрумос шаблю найгострішу, булаву найважчу і пішов у стойню. Стоять коні ситі, вигодовані, випещені. Тільки парубок на якого коня руку не кладе — кінь з ніг валиться. Та у самому кутку стойні заіржав кінь, забив копитами. На вигляд схудлий, на зріст маленький.

— Цей кінь моєї уваги не вартий!

І вдарив коника по спині. Та кінь навіть і не ворухнувся. Тягне морду до Фет-Фрумоса, наче сказати хоче: «Надінь на мене вуздечку. Буду тобі вірним слугою».

Тільки Фет-Фрумос надів на коня вузду, як той перетворився на вогняного скакуна. Краще за нього і не відшукати.

Скочив парубок у сідло, і понісся кінь. Іскри з-під копит летять, шлях освітлюють. Земля гуде, у далеких горах луна йде.

Скільки часу пройшло — невідомо. Притомився під Фет-Фрумосом кінь, та й сам вершник зморився. Зупинилися вони біля мосту через річку. Приліг парубок відпочити.

Не встиг і задрімати, коли чує, що хтось скаче по той бік річки. Під’їхав хтось до мосту, його кінь стукнув копитами, а далі йти не хоче. Вдарив його вершник і став лаятися:

— Чого ти перелякався?! А нахвалявся, що тільки богатиря Фет-Фрумоса боїшся!

Скочив тут Фет-Фрумос і крикнув:

— Не даремно твій кінь злякався! Я Фет-Фрумос і є.

Засміявся вершник так, що хвилі по річці пішли і каже:

— Дуже ти сміливий! А чи знаєш, що я Темрява-дракон, той, хто Сонце з неба вкрав і у темницю заховав. Геть з моєї дороги!

— Не піду! Давай з тобою битися! — відповів Фет-Фрумос.

Зліз дракон з коня і стали вони битися. Підняв дракон парубка і кинув на землю так, що той по щиколотки у землю загруз. Тоді Фет-Фрумос вдарив дракона — той по коліна у землі опинився.

Довго бійка тривала. Та, нарешті, Фет-Фрумос приловчився і вдарив ворога з такою силою, що по саму шию у землю загнав, потім схопив гострий меч і відрубав йому голову.

Скочив Фет-Фрумос на коня і поїхав далі. Через якийсь час йому знов перетнула дорогу річка. Зупинився парубок біля мосту і думає: «Відпочину тут. Хто знає, що попереду чекає?».

Тільки парубок став засинати — чує цокіт кінських копит по той бік річки. Доскокав кінь до мосту і зупинився.

Вершник став лаятися:

— Що тебе налякало?! Ти ж казав, що тільки Фет-Фрумоса боїшся!

— Фет-Фрумоса він і перелякався! — закричав парубок. — Ти хто такий?

— Я Вечір-дракон, не тобі, комахо, рівня! Дихну раз — усе живе на землі очі змикає. Давай битися або геть з дороги!

Стали вони битися. Довго билися, не на життя, а на смерть. І все ж таки переміг Фет-Фрумос. Увігнав дракона по шию у землю і відрубав голову.

Скочив Фет-Фрумос на коня і поїхав далі через ліси та гори. І знову зупинився біля річки. Чує, як на другому боці до мосту під’їжджає вершник. Тут вірний кінь Фет-Фрумоса тихенько сказав хазяїну людським голосом:

— Ті бійки — не бійки! Попереду справжній бій! Сам Північ-дракон на тебе йде. Тільки не бійся — перемога твоєю буде.

Правду сказав кінь — страшенна бійка розгорілася. Довго билися, а подолати один одного не можуть. Зовсім знесилили. Попадали обидва на землю, ледве дух переводять.

Раптом чують — сильні крила шуліки повітря зі свистом розсікають. Кружляє над ними птах, кінця бійки чекає.

— Шуліка, шуліка! — закричав Північ-дракон. — Принеси мені води, поверни мені сили. Вб’ю я Фет- Фрумоса, буде тобі багата здобич.

— Братику шуліка! — закричав парубок. — Принеси мені води. Я хочу Сонце у небо повернути. Сам будеш грітися у його проміннях.

Приніс шуліка води Фет-Фрумосу. Зібрався той з новими силами і подолав дракона.

— Дякую тобі, братику шуліко, за допомогу. Підкажи, куди за Сонцем їхати.

— Їдь уперед, нікуди не повертай. За лісом побачиш замок драконів. Там Сонце і заховане. Тільки тут однієї сили не вистачить. Треба неабияку кмітливість виявити.

І ось Фет-Фрумос доїхав до такого густого лісу, що ні проїхати, ні пройти крізь нього неможливо. Зупинився кінь і каже:

— Далі можна тільки мухою пролетіти. Висмикни волосину з моєї гриви, обв’яжись замість пояса — станеш мухою. Лети до замку і послухай, що там говорять дракони. А щоб знов стати людиною, треба буде вдаритися об землю. Я буду біля замку тебе чекати.

Так парубок і зробив. Підлетів до замку, а в середину потрапити не може, бо жодної щілини не знайшов. Кинувся до труби і через димохід пробрався у замок.

Бачить — сидять за столом матір драконів і їх дружини. Фет-Фрумос причаївся і слухає.

— Де це мої сини? Щось мені неспокійно, — говорить матір драконів. — Раніше я завжди чула, як копита їх коней цокають, а зараз усе тихо. Чи не настигло моїх синочків лихо?

— Що ти, матінко, — кажуть невістки. — Кого ж їм боятися?

— Фет-Фрумоса, — мовила матір драконів. — Йому на роду написано Сонце з неволі визволити.

— Хай йому грець! — спересердя вигукнула дружина Темряви. — Якщо він визволить Сонце, недовго буде радіти. Обернуся я на його шляху колодязем. Вип’є він води — і в той же час помре.

— А я, — підхопила дружина Вечора, — стану на його шляху яблунею. Лише надкусить він яблучко — тут і смерть йому.

— Ну, а я, — втрутилася дружина Півночі, — перетворюся на виноградну лозу. З’їсть Фет-Фрумос виноградинку — мертвим упаде.

— Ох, невісточки, даремно ви вихваляєтесь. Краще сходіть у підземелля та подивіться, чи на місці Сонце, — занепокоїлася матір.

Пішли драконші у підземелля, а муха за ними полетіла. Стоїть у кутку сундук кований, а з нього яскраве проміння пробивається. Не стали вони кришку піднімати. Кажуть:

— Тут Сонце. Куди йому подітися?

Сказали так і пішли геть. Тільки вони зникли, вдарилася муха об підлогу — і от вже Фет-Фрумос піднімає кришку сундука.

Викотилося Сонце і піднялося прямо у небо. Заспівали птахи по всій землі, люди, наче брати, обнімають один одного, співають, сміються.

Тільки Чорний цар розлютився. Хотілося йому одному Сонцем володіти. Для того поїв та годував Фет-Фрумоса. Заліз цар на дах палацу, хотів Сонце схопити, та звалився. Тут йому й кінець прийшов. Та ніхто про нього й не згадував.

А Фет-Фрумос скочив на вірного коня і вирушив до рідного дому.

Спекотно стало з незвички. Пити хочеться, сили немає. Бачить парубок — стоїть колодязь. Вода в ньому прозора, наче гірський кришталь. Хотів було Фет-Фрумос напитися, та згадав слова дружини Темряви. Вдарив тоді по колодязю шаблею — і побігла з колодязя чорна зміїна кров.

Поїхав далі Фет-Фрумос, а спрага сильнішою стає. Бачить — стоїть яблунька. Яблучка на ній такі рум’яні, так у рот і просяться. Вдарив по ній парубок — і лягла на дорогу друга драконша.

Їде Фет-Фрумос далі і чекає виноградну лозу з отруйними ягодами. Як зустрів, рубонув з плеча. Тепер лише матір драконів залишилася. Озирнувся Фет-Фрумос, не знає, чого від неї чекати. Бачить, а позаду мчить чорна хмара. Блискавки з неї так і сиплються, грім гуркоче — матір драконів його доганяє. Пащу роззявила — одна щелепа небо підпирає, інша землю чіпає, полум’я з рота палає.

Пришпорив коня Фет-Фрумос, і той вмить відніс хазяїна у кузню, що стояла біля дороги. Позамикав парубок двері, усі вікна, а матір драконів вже на порозі лютує. То по даху б’є, то двері рве. Але кузня міцно стоїть. Тоді стара дракониха вирішила схитрувати і солодким голосом стала благати:

— Фет-Фрумос, любий, дай на тебе подивитися хоч крізь щілину.

— Зараз я тобі покажусь, — каже парубок.

А сам роздув вугілля, розжарив сталеву булаву з шипами до червона і проломив у стіні дірку. Матір драконів відразу сунула туди голову, пащу роззявила, вогнем палахкотить. Фет-Фрумос відскочив убік, а замість себе розпечену булаву підставив. Як проковтнула її стара дракониха, так і впала мертвою.

Відкрив Фет-Фрумос двері кузні. Хмара зникла, Сонце сяє ще яскравіше.

Поїхав він по рідній землі. Всюди люди його зустрічають, радіють, співають, дякують. Нарешті й село, де він жив, і рідна хата. Назустріч парубку вибігла матір, обняла сина, заплакала. Та були це останні сльози, тому що з цього дня нічого, крім радощів, не довелося їй знати.

Чарівні казки світу. Для молодшого шкільного віку. Упорядник І. В. Гончаренко. Харків: Промінь, стр. 47-53, 2004

Добавлено: 13-06-2019

Оставить отзыв

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*