Голодомор 1933 року

Лежать вони в хатах і на обійстях,
В ярах, на вулицях і біля колії,
У глинищах, на ліжках, і на листях,
Померлі співвітчизники твої.

Неначе мумії худі та почорніли,
Родами цілими сердешнії лежать,
Раніш ховали їх до братської могили,
А зараз просто нікому ховать.

Немов чумні, стоять порожні села,
Очима страшними виблискують хати,
В них сльози крапають зі стелі,
Скриплять підлоги і шепочуться кути.

Не йди в той бік – там вже нема нікого,
А там з ножем блукає людожер,
Його кубло – де гасло край дороги
«Жить хорошо, жить веселей в СССР».

Уздовж шляхів родючий чернозем,
Чорнійшає від жалю до Вкраїни,
На пекло перетворений Едем,
І пограбований Москвою до зернини.

То з їх Кремлів прийшов Голодомор.
Спланований цинічно і безжально.
Бо в їхніх грудях «пламєнний мотор».
А в їхніх задумах злочинства епохальні.

Не заросте ніколи рана ця,
Бо зменшився наш рід на міліони,
О, рік страшний Тернового Вінця,
У рік п’ятнадцятий червоного полону.

Не забувай! Того не забувай,
І не вважай: Усе переступили…
Хіба ж такий ми мали б край,
Якби село вкраїнське не убили!

В. Марко. Дорога домой. Стихотворения. Краматорск: ООО «Контраст», 2003

Добавлено: 07-03-2019

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*