Главная › Проза ›

Казка про їжачка

43 Комментировать
Автор: Игорь Чубатенко
Дата написания: 16-05-2009
Рубрики: Сказки

Книги, сборники, циклы: Литературная Дружковка. Литературный сборник. 2010

Метки: Архив Евгения Фиалко, Рассказы для детей, Украинская проза

Якось одного теплого осіннього дня сидів маленький їжачок на пагорбі, грів свою спину. Поруч пробігало лисенятко – рудий хвіст. Побачило воно їжачка, та й каже:

– Давай з тобою гратися.

– Давай, – відповів їжачок.

– А як ми це будемо робити? – питає лисенятко.

– А давай ховатися будемо. Добре?

– Добре.

– Чур, я перший, – каже їжачок

– Гаразд! Рахую до п’яти!

– Рахуй!

– Один! Два! Три! – став рахувати рудий хвіст.

Поки лисенятко рахувало, їжачок скотився з пагорба в листя. Листочки почепилися на його голочки. Став їжачок жовто-червоним, мов килим, що лежав на землі. Нізащо його не знайти.

– Шукай! – покликав він лисенятко. – Я вже сховався.

– Іду! Іду! – відгукнувся маленький лис.

Стало лисенятко бігати навколо пагорба, але ніде не може знайти їжачка. Пробігло поряд вперше, вдруге, втретє, та хіба можна щось побачити, коли навкруги одне різнокольорове листя. Побігало лисенятко даремно та й повернулося додому. А їжачок знову повернувся на пагорбок погрітися під сонечком.

Коли тут біжить маленьке вовченя, відбилося від батьків. Бачить, їжачок сидить і каже:

– Давай з тобою гратися.

– Давай будемо гратися, – відповів їжак.

– А як ми це будемо робити? – питає вовченя.

– А давай будемо ховатися. Добре?

– Добре.

– Тільки я перший буду ховатися. – каже їжак. – Рахуй!

Стало вовченя рахувати. А їжачок тим часом з гірки скотився, поначепляв на спину грибів і сховався за пеньок. Став вовчик його шукати, а знайти ніяк не може. То на листя натрапить, то на гриби наштовхнеться. Бігав він бігав навкруги та й пішов собі геть.

Їжачок знову повернувся на своє звичайне місце. Ось біжить зайченя – довгі вуха, куций хвіст. Побачило їжачка та й каже:

– Давай з тобою гратися.

– Давай будемо гратися, – відповів їжачок.

– А як ми це робитимемо? – питає зайченя.

– Давай з тобою будемо ховатися.

– Давай, тільки я першим ховатися буду, – наголосили довгі вуха.

– Я згоден, – не став суперечити їжачок. – Ховайся, а я буду рахувати.

– Рахуй! – каже заєць.

– Раз! Два! Три!

Стало зайченя бігати по галявині, шукати, де б сховатися. Залізло в кущі та й сидить собі, тремтить з переляку, бо зайці зо дня народження страшенні боягузи. А їжачок тим часом знов з гірки покотився. Котиться собі, котиться, а на його голки чіпляються листочки, маленькі гілочки, сухі квіти. Заєць, короткий хвіст, підвів голову догори, дивиться, а на нього якесь чудовисько валиться, велике та рогате, страшне-страшне. Затремтіло зайченя, вискочило зі своєї схованки і спритно дременуло до лісу.

А їжачок шукав – шукав зайця, та так і не знайшов. Знову він сів на пагорбі, став чекати, може ще хтось до нього погратися прийде?

Добавлено: 05-07-2023