Кінець

Ми уходим в ночі, коні в’язнуть в снігу,
На щоках замерзають крижинки,
У негоду лиху, у годину лиху
Наші долі заносить, як снігом стежинки.
Вже немає фронтів, вже немає полків,
Прощавай, бідолашна країно!
Бо лежать по степах твої діти палкі
I частиной стають України.
То що ми ще живі, в цім не наша вина,
Подивившись з небес, хто-то вирішив – рано,
Та ж у кожного з нас на душі сивина
Та страшна незагосна рана.
«Неня рідна, прости! –
Крикнув сотник колишній,
Задиравши на шиї коня. –
Захисти Україну, Господь
Наш Всевишній, із вечора
До ночі, аж до нового дня».

Поэзия Дружковки. Поэтический сборник. Дружковка: ПримаПресс, 2000

Добавлено: 27-12-2017

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*