Кіт у чоботях

(За Шарлем Перро)

Один мірошник, помираючи, залишив трьом своїм синам спадщину: млин, віслюка та кота.

Старший син отримав млин, середній — віслюка, а найменшому залишився тільки Кіт.

Довгий час не міг заспокоїтися молодший брат: жалюгідна спадщина йому дісталася.

— Добре братам. Вони можуть собі на хліб заробити. А яка ж мені з Кота користь?

Кіт удав, що нічого не почув, і з поважним виглядом сказав хазяїну:

— Досить сумувати! Краще дай мені мішок та пару чобіт, а там побачимо, чи такий вже я нікчема.

Поміркувавши, молодший син віддав Коту мішок і свої єдині чоботи.

Кіт вдягнув чоботи, закинув на плечі мішок і пішов у чагарник, де водилися кролики. Поклавши у мішок заячої капусти, Кіт заліг у траві і став чекати.

Не встиг він здрімнути, як довірливий кролик забрався у мішок. Кіт смикнув за мотузку, і пастка зачинилася.

Задоволений Кіт попрямував до королівського палацу. Коли Кота привели до короля, то він поштиво вклонився і сказав:

— Шановний король! Мій хазяїн, маркіз Карабас (таке ім’я вигадав Кіт молодшому сину мірошника) наказав піднести вашій величності цього кролика.

— Подякуй своєму господареві, — відповів король, — і перекажи, що його подарунок мені до смаку.

Іншого разу Кіт сховався на пшеничному полі, розкрив мішок і дочекався, доки туди потраплять куріпки. Здобич він знову відніс до палацу.

Король з радістю отримав подарунок і наказав Коту передати подяку маркізу Карабасу.

Протягом двох місяців Кіт тільки й робив, що носив королю подарунки від свого хазяїна.

Одного разу Кіт дізнався, що король збирається на прогулянку по берегу річки й бере з собою свою дочку — найкрасивішу в світі принцесу.

— Ну, — сказав Кіт хазяїну, — якщо бажаєте бути щасливим, слухайтеся мене. Лізьте у річку і не вилазьте, доки я не скажу. Інше — моя турбота.

Нічого не розуміючи, здивований хазяїн усе ж таки послухався Кота. Він заліз у воду, а хитрий Кіт заховав одяг і дочекався, коли королівська карета під’їде ближче.

— Рятуйте! Допоможіть! — став репетувати Кіт. — Маркіз Карабас тоне..!

Король почув галас, виглянув з карети і впізнав Кота, який носив йому подарунки. Король одразу наказав слугам допомогти маркізу.

Поки бідного маркіза витягали з води, Кіт вже встиг розповісти королю, як злодії вкрали у хазяїна весь одяг.

Король наказав швидко доставити найкраще вбрання для маркіза Карабаса.

Як тільки син мірошника вдягнув красивий одяг, то підряду сподобався принцесі, і вони покохали один одного з першого погляду. А король, наче нічого не помічаючи, запросив маркіза Карабаса приєднатися до них.

Кіт зрадів, що все йде за його планом, обігнав карету і невдовзі побачив селян, які косили сіно.

— Косарі! — звернувся до них Кіт. — Або ви скажете королю, що ці луки належать маркізу Карабасу, або всіх вас чекає страшна кара!

Коли король під’їхав до косарів, то спитав:

— Чиї це луки ви косите?

— Маркіза Карабаса, — відповіли косарі.

А Кіт вже біг далі. Зустрів він женців і каже їм:

— Женці! Або ви скажете королю, що ці лани належать маркізу Карабасу, або усіх вас чекає страшна кара!

Коли король наблизився до женців, то спитав, чиї це лани.

— Маркіза Карабаса, — дружно відповіли женці.

Так і біг Кіт попереду королівської карети і усіх, кого зустрічав, повчав, як відповідати королю.

Король не переставав дивуватися багатствам маркіза Карабаса.

Тим часом Кіт підбіг до чудового замку, де жив Людожер, такий багатий, яких ще світ не знав. Саме йому належали луки, лани, повз які проїжджав король.

Хитрий Кіт чемно вклонився господарю замку і з пошаною сказав, що не міг минути чудового замку з його знаменитим володарем.

Людожеру сподобалися такі лестощі, і він з усією ввічливістю, на яку був здатен, запропонував Коту відпочити з дороги.

А пройдисвіт не зупинявся і продовжував казати Людожеру лестощі:

— Ходять чутки, що ви можете перетворитися у будь-якого великого звіра, наприклад, лева або слова.

— Чутки? — загримав Людожер і зразу перетворився на лева.

Кіт так перелякався, що не помітив, як опинився на водостічній трубі, хоча залізти туди у чоботах зовсім не просто.

Коли ж Людожер прийняв свій справжній вигляд, Кіт спустився з труби і зізнався, що дуже перелякався. Але все ж таки продовжував своє:

— Ходять ще й такі чутки, нібито ви можете перетворюватися і в маленьких тварин, наприклад, у пацюка або мишеня. Хоча, мені здається, що це неможливо.

— Неможливо! — розсміявся Людожер і тієї ж миті як крізь землю провалився, а на підлозі забігало маленьке мишеня.

Кіт і сам не помітив, як схопив його і з’їв.

Тим часом король під’їхав до чудового замку і побажав оглянути його, а Кіт шанобливо зустрів його:

— Будь ласка, ваша величність! Будьте шановним гостем у замку маркіза Карабаса.

— Як, маркіз Карабас, і цей замок теж належить вам? — здивувався король.

У відповідь сину мірошника лишалося тільки посміхнутися. Він подав руку принцесі і повів її за королем.

Вони увійшли до розкішної зали, де на них вже чекав смачний обід.

Король був вражений багатством і чемністю маркіза, тому з радістю погодився на прохання Карабаса віддати дочку за нього заміж.

Весілля відсвяткували того ж дня.

Щасливий син мірошника був несказанно вдячний своєму Коту. Він переконався, що йому дісталася найкраща спадщина.

Кіт зробився дуже поважним господарем і ловив мишей тільки для розваги.

Скарбниця казок світу. Збірка. Упорядник І. В. Гончаренко. Для молодшого шкільного віку. Харків: Промінь, стр. 3-7, 2004

Добавлено: 18-06-2019

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*