Кожну осінь вмираю з природою…

Кожну осінь вмираю з природою,
I чим далі тим більше по-справжньому,
Падолистом хворію, негодою,
Чорним стерням, самотніми пляжами.
Голосінням нічних електричок,
Що летять крізь холодну країну,
I маленьким, як полум’я свічки,
Уцілілим листочком калини.
Я хворію покинутим садом,
Та вітрами що в вікна стучать,
I дощем, і задушливим чадом,
I птахами що в вирій летять.

Добавлено: 13-01-2023

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*