Народи мають певний дух…

Народи мають певний дух,
Та різним він, на жаль, буває.
У когось дух, мов мед густий,
Де крапля з краплею – одна
Суцільна маса нероздільна,
I пахом квітів степових,
Та буйноцвітом яблуневим
П’янить до паморочі нас.
А далі – гусне, гусне з часом.
Ото є дух! Найвищий дух!
А є – мов та вода безбарвна.
Спочатку – чиста, як цнота,
А згодом, пензель в ній помивши,
Забарвили у певний колір,
А тоді – ще і ще помили…
I та цнота на рідину…
Бридкішу за оті помиї,
Перетворилися тоді.
Чи так це, друже,
А чи ні?

Междуречье. Дружковка: Издательство «Офсет», 2004