Обмивання

Крокує дощ і сходить на папери,
Тепер іде у інший площині.
Він поринає в пам’яті терени,
Там залишає сльози і сліди.
Марнують час, ті, хто дощів не любить,
Забились у щілини міст дрібні.
Дощі їх намагалися обмити,
У вишиванки білі повдягти.
Вони ж звертались до електрики богині,
Щоб сукням їх залишитись сухими,
Щоб вийти їм сухими із води.
Але дощі настирливо лили,

Немов сказати людям тим хотіли,
Що ми із вами родичі близькі.