Помста

(байка)

Від баби Дашки із села
Лисиця півника несла.
Та ледве проминула хати.
Враз голос – Стій! Буду стріляти!
Злякалась злодійка і рот закрила,
А здобич – пурх і полегла.
Гада пройдисвітка:
«Хто ж смів мене лякати!
Адже нікого не видати!»
У роздумі плачевному сідає
I очі, повні туги, піднімає.
Аж глядь, на яворі – Ворона.
– А щоб ти здохла, сіра!
Це ти моїх діток без снідання лишила?
Кокетливо та крила поправляє
I Лисоньку вітає:
– Привіт, Руда! Як полювалось, люба?
Чи не болять, скажи, у тебе зуби?
3 образою невдаха запитала:
– Вороно, ну за віщо так?
А та глузливо відказала:
– За сир, що ти у мене вкрала.

* * *

Мораль, міркую, не лишить вас у журбі:
Чим відміряєш ти,
Тим же і відмірюють тобі.

Отдел “Души мятежное крыло”

Неизвестные таланты: Стихи. Дружковка: ПримаПресс, 1996

Добавлено: 23-04-2017

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*