Райдуга

I

Червоніючи проти волі,
відводиш очі,
майстерно роблячи вигляд,
що вмієш замислюватись.

ІІ

Од жовтогарячого літа
зовсім не спогадно.
Можна було б укритися памороззю,
коли б не надмірно розкольорована ковдра,
Усе це спонукав
віддано і по-християнськи
вірити
газетам.

III

Жовтою несправжністю листя
вирізняється чиясь осінь.
люби, поки е час,
поки жовті ліхтарі
не злизали мудрість.
Знай, що несамовите щастя
тебе вже давно обминуло.

IV

Зеленіючи від безсилої злості,
роздираючи на собі останню сорочку,
хочеться довести свою ліпшість за будь-кого.
Зеленіючи квітневими деревами,
розмерзаючись до останньої клітини,
хочеться довести, що ти таким і лишишся.

V

Блакить ковтає твої сльози,
підставляє своє чоловіче плече,
вкривається зморшками співчутливості,
коли виявляється,
що тобі все ще сумно.
А кожен з іншості
мріє втопитися замість тебе
в безкінечній блакитній щирості.

VI

Синім кучерявим димом
вимірюється тривалість життя,
але ти не кидай палити.

VII

Фіолетові фіранки
від сонця захищають
лише наполовину.
Діти простягають
до мого священного лику
маленьк1 рученята.
Всміхаються,
мов рідній.
А ви вірите в мою велич?

Добавлено: 04-11-2022

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*