Райське

Друже мій, кровинко Украіни,
степу приторецького дитя,
я в тобі єднаю Батьківщину
і свое покраяне життя.
Чується в твоій незвичній мові
запорізців вільний говірок:
аж кипів султан при кожнім слові
і від них наїжувавсь пророк!
Корені старі забули неньки
і на новий лад дітей зовутъ:
гасне давнина. та Балбасенки,
як були, так і тепер живуть.
Кожноі весни на сонцеграї
чорний пласт вгамовує рілля,
а серед дерев в пташинім раї
юний ріст продовжує гілля.
Гордо звисочілі в непокорі,
ладні безугавно розмовлять,
Паші Балбасенка осокори
листям над левадою шумлять.

Добавлено: 01-03-2018

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*