Річка Гадюка

Гадюка — річка невеличка,
(де два стрибки, а де один стрибок),
Звивається, як гімнастична стрічка,
Або на вудку впійманий в’юнок.

Багато в світі рік, як море повноводних,
Не треба хисту, щоб такі вихвалять,
А я «кулик», що хвалить рідні води,
Маленьку річку не втомлюся прославлять.

Вона ще є… Ніхто і не згадає,
В зникне — буде гірко у краю,
Вона усе навколо напуває,
І має ще місця, неначе у раю.

Ти, річко славна, бачила чимало,
Течеш здалеку, маєш довгий вік,
Скількох людей ти в голод рятувала!
(і серед них і мій рибалка — дід).

Ти бачила і скіфську праматір,
І половецьких коней табуни,
Й летючі зграйки вершників — сарматів,
І чула бубни, що гукали до війни.

Ти бачила киян з червленими щитами,
І запорізьких чайок хід стрімкий…
Всі припадали спраглими вустами,
До вод цілющих рятувальниці — ріки

Ти грала хвилями — широка та велична,
Неслась до нас із глибини віків,
І перетворилась старіючі на стрічку,
Трагічну стрічку помираючой ріки.

Виктор Иваниенко. Владислав Марко. Исповедь. Стихи. Донецк: Отечество, 2001

Добавлено: 13-02-2019

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*