Рушник моєї долі

Два кольори мої – два кольори
червоний – то любов,
а чорний – то журба.
                          Дм. Павличко

Не встигла мати вишити рушник –
Забрав її голодний сорок сьомий,
Та доля заплела в мій оберіг
Ті ж кольори – і чорний, і червоний.
Ошукане дитинство і війну
Писала доля чорними нитками,
Життя плекало ранню сивину,
Впинаючись сталевими голками.
… Червоний – чорний, мов переплелось:
То сонце, то гроза над світом білим,
Пізнати щастя й лихо довелось,
Ламались з болем у дорозі крила.
Та долі посилаючи уклін,
Не буду плакать, бо було багато
Яскравих і затишних кольорів,
Що зігрівали часом рідну хату.
Коли над дахом чорний крук кружляв,
А від негод хилились долу верби,
Тримала на ногах мене земля,
Від лиха укривало рідне небо.
Приносили на теплих крилах сни
Мені вночі сполохані надії,
I забирали втому вечори,
В дорогу проводжали ранки сині.
Зігріла давні спогади любов,
Слова для пісні річка наспівала,
Натхнення вірою вернулось знов,
А щирі вірші серце диктувало.
Сім’я, робота, друзі за столом,
Господь послав дві донечки – красуні,
Нехай дощі, чи грози за вікном –
Одарять старість онучата юні.
… Коли востаннє пригорну рушник,
I вже не зможу завернуть до хати,
Вони продовжать невмирущий вік,
Свої узори будуть вишивати.
Нехай життям запечені рядки,
Сплетуть подяку віршами за мене –
За щастя в небі бачити зірки
I цілувати серцем рідну землю.

Добавлено: 25-09-2022

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*