Садко

(Російська народна казка)

Колись у Великому Новгороді жив юнак Садко. Він не мав ані кораблів біловітрильних, ані крамниць з товарами. Тільки одне богатство мав — гуслі дзвінкі, пальці гнучкі та голос співучий.

Ходив Садко по господах на веселі бенкети, на гуслях грав, пісні співав, гостей розважав.

Якось грав юнак на багатому бенкеті. Понаїдалися гості, понапивалися і стали вихвалятися: хто грошима, хто товарами, хто повними коморами.

Прикро стало Садкові, вдарив він кулаком по столу та й каже:

— Якби я мав такі багатства, то не відрощував у себе жир, сидячи у теремах, а спорядив би кораблі і поплив по морях та океанах у країни заморські.

Розгнівались гості і вигнали музику, шапку за ним викинули.

Ось день пройшов — ніхто Садка на бенкет не кличе. Не хочуть гості багаті слухати його пісні. Так і наступний день пройшов без запрошення. Голодний музика ходив по місту, у вікна чужі зазирав. Усюди люди за столами сиділи, пироги їли, мед пили, а Садко й шматка хліба не мав.

Засумував Садко, узяв свої гуслі і пішов на берег озера, сів у тихій заводі і став сумну пісню співати. Тихо було на озері, вода — наче скло, а як заграв юнак — пішли по озеру хвилі білопінні. Злякався Садко і пішов геть.

Наступного дня сумний музика знову пішов до тихої заводі і став пісні співати. Рантом захвилювалось озеро, хвиля з хвилею сходяться, піском вода замутилася і з’явився з озера цар Водяник, чудовисько морське — глибинне. Злякався Садко, а Водяник і каже:

— Ой гусляр Садко, потішив ти мене своїми піснями. За це я тобі віддячу: повертайся до міста і побийся об велику заставу. Стверджуй, що є в озері диво-риба із золотим плавником. Будуть ставити на заставу крамниці з дорогим товаром, а ти постав свою буйну голову. Не бійся! Як тільки закинуть сітку в озеро, я кину у неї диво-рибу із золотим плавником.

Зрадів Садко, подякував цареві Водяникові і пішов у місто. Став він на площі і закричав:

— Багато ви на бенкетах напиваєтесь, багато наїдаєтесь, усілякими багатствами вихваляєтесь, а не знаєте, що у озері є диво-риба із золотим плавником!

Збіглись люди торгові, засперечалися, ніхто не вірить Садкові. А гусляр їх підохочує:

— Якщо не вірите, то бийтеся на велику заставу! Закладу я вам свою голову, а ви мені крамниці з добром.

Вдарили з ним три купці об заставу. Взяли вони рибальську сітку і закинули в озеро. Як же вони здивувались, коли витягнули її. В ній була диво-риба із золотим плавником.

Купці змушені були віддати гусляру своє майно. І став Садко торгувати. З кожним днем юнак багатів. Побудував собі палати білокам’яні, одружився, став бенкети влаштовувати, на них гуслярів запрошувати.

Зазнався Садко, зачванився. По місту ходить, нікому не кланяється.

Раз запросив він до себе багатих гостей і став багатством вихвалятися і побився об заставу, що може всі товари міста скупити. Та купці вирішили провчити хвалька. Об’єднались і виставили стільки товару, що Садко був змушений визнати свою поразку і розплатитися майже усім своїм майном.

З того часу Садко більше не вихвалявся. Йому знову довелося добро наживати.

Побудував гусляр тридцять кораблів, навантажив їх товарами і поплив у країни заморські. Наче гуси, пливуть кораблі по морю, а один корабель, на якому був Садко, як сокіл летів. Раптом налетіла буря грізна: вітер вітрила рве, хвилі кораблі б’ють.

Зібралися капітани на нараду до Садка, стали міркувати, що робити.

Каже Садко:

— Це на нас цар Водяник гнівається. Ми дванадцять років по морях плаваємо, а данини йому жодного разу не платили. Киньте у море бочку срібла, може, цар Водяник нас помилує.

Кинули вони бочку срібла у море, а буря ще сильнішою стала.

— Мабуть, цього мало морському царю, — каже Садко. — Киньте бочку червоного золота.

Так і зробили. А буря ще більшою стала. Замислився Садко, засумував і каже:

— Мабуть, не потрібні царю наше срібло та золото, а потрібна йому людина. Давайте кидати жереб, кому йти у море.

Так і зробили, і випало йти на дно морське Садкові. Попрощався він з білим світом і став збиратися: не взяв ані хліба духмяного, ані вина солодкого, лише взяв з собою гуслі дзвінкі.

Сів Садко на дошку дубову і понесли його хвилі по морю. Вдарив гусляр у струни золочені — вгамувалась буря і заснув Садко глибоким сном.

Коли ж прокинувся Садко, то побачив себе на дні морському у палаці царя Водяника. На троні сидить сам цар з царицею Водяницею, а навколо риби, чудовиська морські, краби страшні.

Страшно стало Садкові, а Водяник загримав:

— Ти давно, Садко, по морях плаваєш, а данини мені не сплачуєш. Добре, що сам прийшов. Я хочу твоїх пісень послухати, грай мені з ранку до вечора.

І заграв музика так, що цар не втримався і пішов у танок: ногами б’є, дохою розмахує, у долоні плеще, аж вихор здіймається. Розбіглися риби, краби, морські чудовиська.

Раптом хтось доторкнувся до Садка. Озирнувся музика, а позаду стоїть цариця Водяниця та й каже:

— Годі тобі грати! Тобі здається, що цар весело танцює, а того не знаєш, що від його танців море бушує, хвилі високі піднімаються, гинуть човни, люди.

Вмить обірвав струни Садко і перестав цар Водяник танцювати і заспокоїлось море.

Каже Водяник:

— Потішив ти мене, Садко! Кращого музики в усьому світі немає. Як би мені тобі віддячити? Хочеш, оженю тебе на красуні?

— Твоя воля, — відмовив Садко.

А цариця Водяниця шепче на вухо гусляреві:

— Приведе до тебе цар триста дівчат-красунь, то ти на жодну не дивись. А коли підійде до тебе остання дівчина Чернявка — оту й бери собі за дружину. Та дивись, не цілуй її, якщо бажаєш повернутися додому.

Заплескав цар у долоні, і почали повз Садка проходити дівчата-красуні, одна краща за іншу. Та гусляр на них не дивився. А коли з’явилась остання дівчина — Чернявка, поганіша за інших, то Садко мовив:

— Ось ця! Саме її я хочу взяти собі за наречену.

Не відмовив Водяник і наказав готувати бенкет на весь підводний світ. Та Садко не забув наказу цариці і жодного разу не поцілував наречену, а тихо пішов з бенкету багатого, ліг на лаву і міцно заснув.

Коли прокинувся гусляр, то побачив, що лежить біля міста, на березі річки Чернявки. Саме так звали його морську наречену, яка допомогла йому повернутися.

Всі зраділи поверненню Садка, а дружина взяла з нього обіцянку, що він більше ніколи не буде ходити у море.

Чарівні казки світу. Для молодшого шкільного віку. Упорядник І. В. Гончаренко. Харків: Промінь, стр. 20-24, 2004

Добавлено: 13-06-2019

Оставить отзыв

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*