Що будують пахани?

Не надихає до поезії життя,
Бо пильність – запорука виживанню,
Відкритість враженнь, щирі почуття,
Підстави для цькування та знущання…
Із безлічі імперських таборів,
Прийшли жорстокі табірні закони,
На паханів, шнирів, і «мужиків»,
Немов на касти розділили міліони,
Співають «Мурку», «Мурка» – наче гімн,
Самоокрадених, жорстоких та убогих,
Все лихо в тім – вони будують дім,
Пальцями, що розставили як роги.
Що з того вийде? Ясно, що тюрма,
Вони закохані в таку архітектуру,
Отож насаджують, повірте, недарма,
Повсюди кримінальную культуру.
Книжки про вбивць, маньяків та жлобів,
Ось перевершать Біблії тираж,
З екранів кров, та регіт упирів,
І збоченців розгнузданий кураж.
Які пісні!… Вірніше пісняки,
Затулять вуха навіть папуаси,
Із голосами сифілитиків «зірки»,
По України гастролюють як зараза.
Є сторінки в газетах для повій
(мабуть щоб досвід марно не втрачати),
Журнали є для різних лжемесій.
І є посібники як краще убивати.
Як справжній зоні маємо «лєпіл»,
Чихаючих на клятву Гіпократа,
І маєм безліч яничарських шкіл,
Де як султан, сидить русифікатор…
Русифікація потрібна паханам,
Асимільовані безпечніші від мухи,
Живуть ось тут, а можуть жити й там –
такі не йдуть до визвольного руху.
Усе їм байдуже, немає в них Вітчизни,
В них за майбутнє серце не болить,
Пишаючись повсюди «пофігізмом»,
Дивуються: «а чому тяжко жить?»
Замість палацу зводиться тюрма,
З тюремним двориком примарної свободи,
Все інше допрацює вже сама.
Та Салтичиха, що посунула зі сходу,
Її покликали грайливо пахании
(чи вже народ втомились мордувати?),
Гукають і підтягують штани,
Щоби зручніше на руїнах танцювати.
Кому це треба? Знаємо кому!
Отим, що обібрали Україну,
О, як їм хочеться в аренду Колиму,
Щоб патріотів вислати з країни.
Що дивуватися, процес таки пішов,
За грати вже кидають патріотів,
І не один вже смерть свою знайшов
На трасах, у під’їздах, на болоті,
Мені жорстокість зрозуміла паханів
Вони накрадене щосили захищаючу
А щодо їхніх всяких різних слів,
Вони і п’яного тепер не ошукають.
І це вже добре – трохи підросли,
Хвороба відступає поступово,
Де шепіт був – лунають голоси,
І не порожні точуться розмови.

В. Марко. Дорога домой. Стихотворения. Краматорск: Контраст, 2003

Добавлено: 16-04-2019

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*