Слава

Слава — то киця, що живе у столиці,
Лежить на канапі, мурчить, позіхає,
А вечорами довго гуляє.
Заходить до тих, хто її пригощає,
Хто шерстку їй гладить, хто бантик чіпляє.
(Слава — то киця, що не любить провінцій)…
Або молодиця у модній спідниці,
Що з «метрами» ходить по різним пивницям
І там споживає коктейль та лангуста…
Ганьба тобі, вічно ходяча розпусто!
Ганьба тобі, киця! Ганьба, молодиця!
За те, що зі мною не хочеш водиться!

Виктор Иваниенко. Владислав Марко. Исповедь. Донецк: Отечество, 2001

Добавлено: 12-02-2019

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*