Спогади та сподівання

Є мені що згадати, є чим пишатись, є,
Ех, спогади б написати про житіє своє,
Та все немає часу, спокою теж немає,
Треба – кажу собі, та день за днем минає…

1.
Щоб не було і як, і перед небом грішний,
У серці я мав не шлак, хіба це не так,
                                                                Всевишній?
Знаєш, не ради слави я йшов по важкій дорозі,
З мрією про Державу, попереду, а не в обозі.
Перемагаючи страх, не схиляючись злому,
З вірою у очах, забувши і дім і втому,
Не рахував годин і не просив пощади,
Так було треба, син, щоби не бути гадом.
Покликала доля нас знов
                                             до змагань державних,
В той незабутній час – правдивий і славний,
Бо знову повстали кращі, неначе в останній раз,
Готові загинути разом, якщо переможуть нас.
Вільні лунали пісні та майоріли стяги,
Зростала у кожному місті | правда, любов,
                                                                         відвага,
Більше ніж просто друзі, ми були
                                                           по духу браття,
Хтось плазував на пузі, а ми були всі крилаті!

2.
Зло захищалось щосили, люто шипіла гниль,
Судила, киями била, на рани метала сіль,
Плела павутину міцно, мерців посилала в бій,
І легіони ницих – манкуртів, заброд, повій.
Кипіла остання битва, дві сили зійшлись
                                                                     на герць,
Крилатих людей і гідри,
                                        камінь та живих сердець,
Вітчизна нам дала сили і правда перемогла,
І скинувши гідру з схилу ми витерли піт з чола.
Щасливі пішли додому творити Країну Сад,
А гідра на кшалт пітона міняла вже свій наряд,
Вповзала в зіниці людям,
                                       кубельця в серцях сплела,
Зробила дива на бруді й обдурених повела…
Ще довго ми їх зупиняли,
                                             під ноги їм клали серця,
Та вперто вони просувались,
                                                 як леммінги, до кінця,
Хтось з кращих зник у зневірі,
                                хтось з серцем розбитим пішов,
Хтось прапор змінивши на ліру,
                                             світ інший собі знайшов.

3.
Вітчизно омріяна де ти?
                                         Нас зрадою взяли в полон,
Нам ціляться в душі стилети,
                                        нас вже заливають в бетон,
Де сурми? Де прапор? Де зброя?
                                          Калатайте в дзвони вожді,
Скликайте останніх героїв,
                                       щоб знищити зло назавжди.

Збудуємо ми Україну на заздрість сусідам усім,
І слава по світу полине,
                                          як добрий травневий грім,
Не буде народ наш ізгоєм,
                                              згадавши, що він таки є,
Вшанує свій рід і героїв, і підуть свої по своє.

Ми гідру доб’ємо, у прірву жбурнемо
                                                                    на вічні віки,
Хай згине у прірві мерзенне,
                                                хай згинуть усі хижаки,
І вільна від нечисті злої воскресне
                                                             Священна земля,
І стануть щасливими люди,
                                                 і щедрими будуть поля!

В. Марко. Дорога домой. Стихотворения. Краматорск: ООО «Контраст», 2003

Добавлено: 19-03-2019

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*