Тарасові сльози

Було завдання – взята від Природи!
I ми взяли: повітря, води –
все забруднили вкрай.
Тече тепер степами
Вкраїни милої отруєний Дніпро,
і хмари сизі низько над дахами
мов круки в’ються.
Де ж теє добро, що ми хотіли людям дати?
В Чорнобилі спустілі хати,
В Черкасах, в ночі оксамиті,
ридають матері і діти, нами отруєні
I гори, гори мертвих тіл,
Твої це діти – Україно,
що енергійно йшли вперед,
Вершини благодаті брати.
і ось взяли, спустілі душі, мертві хати –
Цього добра ви досягли?
А зверху, дивлячись на нас,
Ридає над Дніпром Тарас, і нас питає
– Як же це сталося, сини,
що ви так неньку довели?
Як далі думаєте жить,
де будете дітей ростить?
Чи будуть раді діти ті, ясному сонцю?
А ми в задумі мовчимо, ковтаєм сльози,
Жаль бере, що говорити не навчились
з землею рідною,
і ось – прийшла розплата в наші хати,
не розуміють діти Матір, свою Вкраїну.
Мовчите?

Междуречье. Альманах. Выпуск первый. Дружковка: Литературная ассоциация «Современник», 2001

Добавлено: 31-03-2018

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*