У баночці з – під майонезу…

У баночці з – під майонезу,
Лежали маленькі протези,
Скаліченого таргана –
По ньому пройшлася війна.
Отруєний двічі і битий,
Шкарпеткою і товкачем,
Він вижив, радіє світу,
Хоч світ його б’є квачем.
Він знає немає пощади,
Таким як він ізгоям,
За крихітками вздовж засади,
Повзуть вони як герої.
Попереду ветерани,
Позаду ще зовсім юні,
Не знаючі ще про плани,
Підступної тьоті Дуні…
Накрив їх хімічний туман,
Біля старого комоду,
І крикнув сивий тарган,
Щось про Женевські угоди…
Вернулося їх небагато,
Додому у рідні дірки,
«Скажіть, ви не бачили тата?» –
Питали у них малюки.
І діткам казали вцілілі,
Ховаючи очі свої:
“Ваші отці улетіли,
В далекі і щедрі краї,
Там все підготують, як треба,
І вас в ті краї заберуть.
Там крихітки розміром з небо,
Там наших ніколи не б’ють.
Отож, не втрачайте надію,
І віру в собі бережіть…
Стоять тарганята і мріють,
Як добре колись буде жить.

А Дуня не знає пощади,
У неї не мрії – мета,
У Дуні отруйні принади.
У Дуні залізна п’ята.

В. Марко. Дорога домой. Стихотворения. Краматорск: ООО «Контраст», 2003

Добавлено: 09-03-2019

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*