В Ла Коруньї не спалось…

В Ла Коруньї не спалось –
Чайки не давали,
Все кричали мені щось.
Слів людських не знали.

Вухо чуло мову тую,
А ще більш – серденько,
I сльозу, та не одную,
Лило солоненьку.

Лило сльози у глибоке
Море сліз безкрайнє,
Мов у небо синьооке,
Ніби у останнє…

Чом не спиться чаєчці?!
Серце навпіл рветься…
Щось у цьому голосочці
Від людей береться…

Від людей, що поєднали
Долю із журбою,
Та додому не вертали,
Бо пішли з водою.

Один в піні, другий в хвилі,
Рідні не пізнають!
Треті, інші, на просторі
Чайками літають.

Обернулись чайками,
До людей взивають,
Криками цнотливими
Рідних визивають.

Плачуть чайки, яко діти,
Серце навпіл рветься,
Тепло своє – куди діти,
Що любов’ю зветься?!

Тільки рідний одізветься,
Лиш близький почує…
Чого ж моє серце б’ється,
Коли чайку чує?!

<14.06.2005>

Путевые заметки «Там, за горизонтом»

За далями – дали. Стихи, заметки, иллюстрации автора. К.: ДИА, с. 238-239, 2008

Добавлено: 15-08-2016

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*