В Ла Коруньї не спалось…
В Ла Коруньї не спалось –
Чайки не давали,
Все кричали мені щось.
Слів людських не знали.
Вухо чуло мову тую,
А ще більш – серденько,
I сльозу, та не одную,
Лило солоненьку.
Лило сльози у глибоке
Море сліз безкрайнє,
Мов у небо синьооке,
Ніби у останнє…
Чом не спиться чаєчці?!
Серце навпіл рветься…
Щось у цьому голосочці
Від людей береться…
Від людей, що поєднали
Долю із журбою,
Та додому не вертали,
Бо пішли з водою.
Один в піні, другий в хвилі,
Рідні не пізнають!
Треті, інші, на просторі
Чайками літають.
Обернулись чайками,
До людей взивають,
Криками цнотливими
Рідних визивають.
Плачуть чайки, яко діти,
Серце навпіл рветься,
Тепло своє – куди діти,
Що любов’ю зветься?!
Тільки рідний одізветься,
Лиш близький почує…
Чого ж моє серце б’ється,
Коли чайку чує?!
<14.06.2005>
Путевые заметки «Там, за горизонтом»
За далями – дали. Стихи, заметки, иллюстрации автора. К.: ДИА, с. 238-239, 2008