Відьма

Тут була вона?! Не знаю.
Чому ж так не йметься?!
Серце зжалося від болю,
Із надривом б’ється.

День прийде чи ніч настане,
Вітер закружляє
Серце битись перестане –
Відьму відчуває.

Чому відьма? Бо люблю,
Все кругами ходжу,
Її погляд, рух ловлю,
Серденько тривожу.

Така гарна, що очей
Відвести не можу,
Скільки днів уже, ночей
Її слідом ходжу.

Раз поглянув в її очі,
Світу вже не бачу –
Все за нею, вдень і вночі
Сохну я… і плачу!

Може й справді на годину
Відьма завітає,
Серце б’ється без упину –
Все її чекає.

Дуже боляче, серденько,
Чого з біллю б’єшся?!
Чому ти мовчиш, доленько,
Плачеш чи смієшся?

Так, не слухався я неньку,
Богу не молився,
Не признав дівча Наталку,
Торік не женився.

А тепер і дні і ночі
Вітру дослухаюсь,
Все шукаю чорні очі,
Відьми дожидаюсь.

Не забуду її очі,
Світу не побачу,
Бо за нею вдень і вночі
Сохну я… і плачу.

Тут була вона? Не має?!
Чого ж серце б’ється?!
Біль той – очі застилає.
Серденьку не йметься.

*

Якось, сталось серед ночі,
Буря завивала…
Я побачив її очі –
До себе призвала.

Я пішов услід за нею
В нічку чорнооку,
Не вернувся із зорею
В хату одиноку.

У хатині, що чекала
Слід гіркої долі…
Тут же – нічка розважала,
Тішив вітер в полі.

Сонце ясне зігрівало,
А роса вмивала…
Сама відьма цілувала,
Милим називала!

Не розкажу вам усього,
Вже – без крил літаю!
Та і що вам з того – мого?
Відьму я кохаю!

Добавлено: 06-07-2016

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*