Вранці вдягли вишиванки…

Героям повстань, що хвилею
прокотилися по ГУЛАГу у 50-х
роках — присвячується цей вірш.

Вранці вдягли вишиванки,
Та пішли на колючий дріт.
Крізь батальйони та танки
вони пробивались на схід,
Мов лісова пожежа,
в ніч удавивши страх,
полум’ям Волі Святої —
спалахнув ГУЛАГ!
Смішно чекать допомоги,
Зуби зціпили твердо:
«Хай допоможуть боги
гідно у сопках вмерти!»
Навіть останній урка
став на той час святим.
На танки він йшов під «Мурку!»
(Бог йому це простить).
Можна замучити тіло,
Душу ж не вирве кат,
Гей, нумо, хлопці, сміло!
Ми проти рабства, брат!
Свобода там йшла попереду.
Смертію смерть бори!
Йшли вони та звільняли
інші концтабори.
Оточили, взяли у коло…
І був там останній бій,
Вкрилося трупом поле,
Тайга поховала біль.
Багнетами добивають поранених,
«Не брати живцем». Це так…
На купі мерців у фуфаєчках
Мертвий лежить Спартак…

Виктор Иваниенко. Владислав Марко. Исповедь. Стихи. Донецк: Отечество, 2001

Добавлено: 13-02-2019

Оставить отзыв

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*