Залізний вовк

(Українська народна казка)

Жив один цар. У його садку росла золота яблуня, та плоди завжди кудись зникали.

Якось цар наказав своїм синам, щоб ті уночі стерегли дерево. Першим пішов старший царський син, ліг під яблунею і став чекати. Підбігає до нього мишка і каже:

— Царевичу, чи не даси мені чогось поїсти?

А той відігнав мишку і відразу заснув. Вранці прокинувся і бачить: плодів на дереві немає.

Послав цар стерегти яблука середнього сина. Але й той заснув і не уберіг плодів.

Був у царя і третій син, Петрик. Став проситися й він:

— Батьку, піду я, спробую яблука зберегти.

Прийшов до дерева, розпалив вогнище і став сало підсмажувати. Прибігає мишка й просить:

— Петрику, дай мені трохи хлібця.

Парубок намазав хліб салом і пригостив мишку. А та й каже йому:

— Лягай спати, а коли потрібно буде, я тебе розбуджу. Прилетить золотий птах із золоченим кошиком і стане рвати яблука. Ти тихенько залізь на дерево, щоб він не почув, і спробуй спіймати його.

Опівночі мишка розбудила хлопця. Бачить він: сидить на дереві золотий птах. Примостив золочений кошик між гілками і рве яблука.

Петрик тихенько заліз на дерево і схопив птаха за хвіст. Та той вирвався, і залишилося у царевича лише кілька пір’їн та золочений кошик.

Вранці приходить Петрик додому. Питає його цар:

— Ну синку, зберіг яблука?

— Зберіг, батьку. Наші яблука крав золотий птах. Схопив було я його за хвіст, та він вирвався і залишилося тільки кілька пір’їн та золочений кошик.

Розгнівався цар на старших синів, які не змогли зробити того, що зробив молодший, і каже:

— Геть з дому! Бачити вас більше не хочу!

Сіли старші сини на коней і поїхали. Та цар бачить, що й молодший син сідлає коня.

— А ти куди зібрався, синку?

— Поїду золотого птаха шукати. Я мушу його спіймати, бо він знов почне красти наші яблука.

Сказав це й поїхав.

Їде день, їде другий, вже й тиждень минув. В одному місті бачить Петрик: сидять його брати у шинку, п’ють, гуляють. Петрик лише рукою на них махнув, поїв хліба, запив водою і поїхав далі.

Доїхав до роздоріжжя, бачить камінь з написом: «Поїдеш ліворуч — загинеш, поїдеш праворуч — не повернешся, поїдеш прямо — з’їсть тебе залізний вовк».

Зупинився Петрик і став міркувати: «Що робити? Повернутися додому чи піти на смерть. Адже тут ніде не вказано життя».

І вирішив хлопець поїхати прямо. Думає: «Зустріну вовка, віддам йому коня, може, він мене пожаліє».

І поїхав далі.

Через деякий час під’їхав Петрик до високих гір. Чує: щось гуде, земля ходором ходить …

Бачить: велетенський вовк роззявив пащу і біжить прямо на нього. Зіскочив хлопець з коня і крикнув:

— Не їж мене! Візьми коня!

Вовк з’їв коня і питає:

— Куди, Петрику, їдеш?

— Шукаю золотого птаха, — відповів хлопець.

— О-о! Шлях до нього не близький! Сідай на мене, та тримайся міцніше!

І помчали вони у далеку країну, до царя Поганина.

Зупинився вовк на галявині лісу і каже:

— Тепер, Петрику, йди до царя. Сміливо проходь у ворота, тебе ніхто не помітить. Про це я потурбуюся. У саду побачиш клітку із золотим птахом. Птаха візьми, а клітку не трогай, бо почує охорона і тебе спіймають.

Пройшов Петрик через царські ворота, варта його не помітила. Потрапив у сад і бачить: по саду гуляє золотий птах, а неподалік золочена клітка стоїть. Схопив хлопець птаха, а потім думає: «Яка гарна клітка. Шкода її залишати». Та тільки він до неї доторкнувся, як піднявся дзвін і галас. Царські слуги схопили парубка і привели до Поганина.

— Хто ти такий? — питає цар.

Петрик розповів про себе і став просити царя, щоб той відпустив його додому.

А Поганин і каже:

— Відпущу, якщо приведеш мені від сусідського царя золотогривого коня.

Повернувся Петрик до залізного вовка, розповів усе, а той розгнівався й каже:

— Чи не казав я, щоб ти не чіпав клітку?! Мало не загинув через неї! Тепер робити нічого, поїдемо коня добувати.

Приїхали вони у сусідню країну, вовк знову наказує:

— Сміливо проходь через царські ворота. Тебе ніхто не помітить. Потрапиш до стайні, там золотогривий кінь стоїть. Бери коня, а вуздечку не чіпай!

Пройшов Петрик через ворота, ніхто його не помітив, відчинив стайню, бачить — золотогривий кінь стоїть. Взяв він коня і подумав: «Дуже ж гарна вуздечка. Прихоплю її із собою».

Тільки доторкнувся до неї, задзвонив дзвін та піднявся галас, збіглася варта, схопили хлопця і до царя повели.

— Звідки ти такий злодій взявся? — питає цар.

Петрик розповів чисту правду. Тоді цар каже:

— В одній країні живе золотоволоса принцеса. Коли привезеш її мені — відпущу тебе, а коли не привезеш — знайду тебе навіть на краю світу і суворо покараю!

Повернувся Петрик до залізного вовка, все розповів, а той розгнівався на хлопця й каже:

— Чи не казав я тобі, щоб не чіпав ти вуздечки? Ти мене не слухаєш! Тепер робити нічого, треба їхати у тридесяте царство за золотоволосою принцесою.

Скільки часу пройшло — невідомо. Та, нарешті, опинилися вони біля царських воріт, де жила золотоволоса принцеса.

Вовк і каже Петрику:

— Чекай мене тут. Я сам піду за красунею.

Перетворився вовк на чудового собаку. Бігає пес біля царських воріт, ластиться до охорони. Сподобався собака варті і впустили вони його у царський двір.

Принцеса побачила собаку і забажала забрати його собі. Ходить з ним, по саду гуляє, а коли варта пішла обідати, перетворився собака на залізного вовка, схопив красуню, посадив собі на спину — і був такий. Вибіг з воріт, а там і Петрик сів йому на спину.

Злетів залізний вовк аж під самі хмари.

А цар тим часом осідлав свого дванадцятиногого коня Татоша і кинувся переслідувати втікачів.

Гуде земля під копитами Татоша, з ніздрів дим валить, з рота полум’я палахкотить. Уже майже наздогнав їх. А вовк і каже Петрику:

— Висмикни з мого хвоста волосину і кинь її через плече. Та не оглядайся!

Кинув Петрик волосину, і виросла за ними залізна гора. Татош не зміг подолати її.

А вовк побіг далі. Прибіг він до лісу, де вони вперше з хлопцем зустрілися. Залишив він принцесу з парубком, а сам побіг за золотим птахом та золотогривим конем.

Через деякий час вовк повернувся і каже хлопцю:

— Сідай на коня, бери золотого птаха, свою наречену і повертайся додому. Та дивись, ніде не зупиняйся і не засинай!

Та щасливий Петрик скоро забув про наказ вовка, вони зупинилися і відразу заснули.

У той час мимо йшов Чорний монах. Подивився на хлопця, на коня, і ті умить закам’яніли. А дівчину і птаха монах забрав собі. Привів красуню у свою хату і каже:

— Будеш мені за дружину.

Та принцеса відмовилася.

Минуло багато часу. Якось залізний вовк зібрав усіх вовків і став питати, що в світі діється. Воші розповідали багато про що, а один і каже:

— Біля дороги бачив я закам’янілу людину і закам’янілого коня.

Залізний вовк одразу здогадався, про кого річ, і наказав принести живої і мертвої води.

Окропив вовк мертвою, а потім живою водою те каміння — Петрик та кінь ожили.

— Ну, що? Ти знов мене не послухав? — каже вовк. — Втратив наречену, птаха золотого і сам ледве не загинув. Йди тепер на Дев’яту гору. Там живе стара, яка дасть тобі пораду. Та пам’ятай, що Чорний монах має велику силу і може тебе згубити.

Прийшов хлопець на Дев’яту гору, вклонився старій, а та й каже:

— Знаю, кого шукаєш, синку. Розповім, де знайти його. Та пам’ятай: побачить тебе монах — помреш, не побачить — повернешся живим! Біля хати монаха, під корінням старого бука, закопана бузинова гілочка. У ній — сила монаха. Викопай гілку і зламай. Монах втратить силу, і ти сміливо можеш йти до його хати.

Так усе й сталося.

Знайшов Петрик під буком бузинову гілочку, зламав її, потім заходить до хати і бачить: лежить Чорний монах у ліжку — помирає.

Побачивши парубка, принцеса зраділа, кинулася обнімати його. Взяли вони золотого птаха і вирушили додому.

По дорозі заїхали у шинок, де Петрик бачив своїх братів. Усі разом і повернулися вони до батька. Щасливий цар пробачив старших синів.

Справили пишне весілля. Петрик став керувати країною, адже батько вже був дуже старим, і жили вони всі у щасті та злагоді довгі роки.

Скарбниця казок світу. Збірка. Упорядник І. В. Гончаренко. Для молодшого шкільного віку. Харків: Промінь, стр. 56-60, 2004

Добавлено: 18-06-2019

Оставить отзыв

Войти с помощью: 

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*