Золотоволоска

(Чеська народна казка)

Якось король одного стародавнього королівства забажав розуміти мову всіх тварин. Та ніхто в цьому допомогти йому не міг.

Нарешті прийшла до нього незнайома бабуся, принесла в кошику рибу й каже:

— Накажи цю рибу гарненько засмажити, а потім з’їж її, і ти розумітимеш мову всіх тварин, що по землі ходять, у повітрі літають і у морі плавають.

Щедро віддячив король бабусі за чарівну рибу, та приготування не довірив своїм кухарам, а покликав до себе слугу і наказав йому засмажити її на обід.

— Тільки дивись, — попередив король, — і шматочка не смій покуштувати, а то втратиш голову!

Здивувався хлопець цій забороні, та й риби такої він зроду не бачив. «Дивна якась риба, на гадюку скидається. Хіба ж буває, щоб кухар не покуштував страви, яку варить?» — подумав слуга.

Коли риба була вже готова, хлопець відрізав шматочок і з’їв. Тієї ж миті він почув тонесенькі голоси:

— І нас пригости! І нам дай!

Озирнувся слуга навколо. Начебто на кухні нікого нема, лише мухи під стелею літають. А тут ще долинув з вулиці гортанний голос:

— Куди пішли? Куди вас понесло?

Виглянув хлопець у вікно і побачив гусака зі стадом гусок.

— Так ось, що це за риба! — сказав собі юнак.

Тепер він здогадався, у чому річ, і, проковтнувши ще шматочок, відніс рибу у королівські покої, ніби нічого не сталося.

Після обіду король наказав слузі осідлати коней та поїхати з ним на прогулянку. Король їхав попереду, а юнак за ним. Коли їхали вони зеленими луками, кінь під слугою раптом заіржав:

— Ого-го-го, братику, ого-го-го! Мені так весело та легко, що по горах скакати хочеться!

— І я б теж поскакав, — відповів королівський кінь, — та не мені дідусь немічний сидить. Поскачеш, а він звалиться і хребет собі зламає.

— Ну і що ж, — мовив перший кінь. — Замість старого молодого возитимеш.

Почувши цю розмову, слуга щиро | розсміявся і хоча зробив він це непомітно, король, який теж зрозумів про що говорили коні, озирнувшись, помітив посмішку і запитав:

— Чому ти посміхаєшся?

— Так собі, ваша королівська величність, згадав дещо.

Та король запідозрив слугу і наказав повертатися додому, щоб покарати неслуха.

У палаці король звелів налити келих вина.

— Тільки дивись, — попередив він слугу, — якщо переллєш або недоллєш, втратиш голову.

Узяв юнак глек з вином і почав наливати. А в цю хвилину влетіли дві пташки. Одна гналася за другою, що тримала у дзьобі три золоті волосинки.

— Віддай, віддай! — кричала переслідувачка. — Вони мої!

— Не віддам! Вони мої, це я їх підняла!

— Ні, я перша помітила, як вони впали, коли красуня розчісувала волосся золоте. Дай мені хоч дві волосинки!

— Не дам! Не дам жодної!

Почали пташки битися. Нарешті у дзьобі кожної опинилося по волосинці, а одна впала і задзеленчала, вдарившись об підлогу.

Слуга озернувся … і розлив віно.

— Ось твоя доля і визначилася! — вигукнув король. — Та якщо ти знайдеш цю золотоволосу красуню і приведеш до мене, тоді я тебе помилую.

Щоб не втратити голови, довелось юнаку вирушати на пошуки красуні, хоч він і не знав навіть, в який бік йому їхати.

Осідлав слуга коня вороного і поїхав світ за очі.

Їде, їде і під’їжджає до густого темного лісу. Аж бачить — недалечко вогонь палає. Це пастухи чагарник підпалили. А під кущами — мурашник, іскри падають прямісінько на нього. Перелякані мурахи розгублено метушаться і благають:

— Допоможіть, допоможіть! Ми ж от-от згоримо разом з дітками.

Почувши це, хлопець зіскочив з коня і погасив вогонь.

— Дякуємо тобі, — сказали мурахи. — Якщо тобі колись потрібна буде наша допомога, згадай про нас, ми тобі допоможемо.

Поїхав юнак далі і опинився біля високої ялини. На її верхівці було вороняче гніздо, де жалібно пищали двоє вороненят:

— Батьки наші кудись полетіли, а ми зголодніли. Ми малі, літати не вміємо, де шукати їжу — не знаємо. Допоможи нам, юначе, нагодуй нас, бо ми загинемо з голоду.

Не пошкодував хлопець свого коня. Нагодував пташенят його м’ясом.

— Якщо тобі колись буде потрібна наша допомога, — сказали вдячні вороненята, — згадай про нас.

Далі хлопцю довелось вже йти пішки. Довго йшов він лісом і, нарешті, вийшов на берег моря, де побачив двох рибалок, які сперечались з-за золотої риби, що потрапила у їх сітку. Кожен хотів взяти її собі.

— Моя сітка — моя й риба! — кричав один.

— А що б ти робив зі своєю сіткою, якби не мій човен? — заперечував другий.

Юнак втрутився у суперечку:

— Продайте мені рибу, а гроші поділіть порівну.

Отриману рибу хлопець відпустив назад у море. Рибка вдарила хвостом по воді, пірнула у глиб, потім висунула голову і сказала:

— Дякую тобі, юначе! Якщо тобі колись буде потрібна моя допомога, згадай про мене.

Сказала це рибка і зникла в хвилях.

— А ти куди прямуєш? — спитали рибалки у хлопця.

— Йду шукати золотоволосу красуню для свого старого короля. Та на біду не знаю, де її знайти.

Вдячні рибалки сказали:

— Ми знаємо, де цю красуню шукати. Золотоволоса дівчина — це дочка короля, який живе на острові в кришталевому палаці. Щодня на світанку вона розчісує своє золоте волосся, і сяйво від нього йде і по небу, і по морю. Коли хочеш, ми відвеземо тебе на острів. Тільки май на увазі: дочок у короля дванадцять, а з них золотоволоса — лише одна.

Потрапивши до королівського палацу, юнак побачив короля і став просити віддати заміж золотоволосу дочку за старого короля.

— Добре, — відповів король, — я віддам дочку заміж. Але за це ти мусиш три дні виконувати мої завдання.

Наступного ранку король і каже:

— У моєї улюбленої золотоволосий було намисто з найдорожчих перлів. Та розірвалася нитка, і воно розсипалося у високій траві. Збери все до жодної перлини.

Пішов хлопець на галявину, де висока трава росла, і почав по ній повзати, шукати перлини. До півдня шукав, та жодної не знайшов. Сів та й каже собі:

— Якби тут були мої друзі мурахи, вони б мені швидко допомогли.

— А ми тут і допоможемо тобі! — почув хлопець у відповідь.

І де тільки взялася велика кількість мурахів. Скоро вони зібрали цілу жменю перлів. Юнаку тільки залишилось нанизати їх на нитку.

Він уже почав зав’язувати нитку, коли пришкандибала ще одна мураха — в бідолахи ніжка постраждала під час пожежі.

— Стривай юначе, не поспішай! — вигукнула вона. — Не зав’язуй нитки, несу тобі ще одну перлину!

Приніс хлопець намисто королю, той полічив перлини — всі до однієї були на місці.

— Добре ти виконав перше завдання, сказав король. — Завтра дам тобі інше.

Вранці приходить юнак до короля, а той каже:

— Купалася моя дочка Золотоволоска у морі і загубила золотий перстень. Знайди його і принеси.

Пішов хлопець до моря, ходить сумний берегом. Море було тихе, але таке глибоке, що й дна не побачиш. Хіба знайдеш у ньому перстень!

— Якби тут була золота рибка, — зітхнув юнак, — вона б вмить мені допомогла.

Тут у морі щось блиснуло і з морської глибини виринула золота рибка:

— Допоможу тобі. Тільки що бачила знайому щуку, в неї на плавці золотий перстень виблискував. Трохи почекай, я тобі його принесу.

Так і сталося. Похвалив король юнака. А на третій день дав йому ще складніше завдання:

— Коли хочеш, щоб я віддав свою улюблену Золотоволоску за твого короля, принеси мені живої та мертвої води.

Не знав хлопець, де таку воду шукати, і пішов світ за очі, поки не прийшов у дрімучий ліс. Сів він під деревом, зажурився:

— Якби тут були мої друзі вороненята, вони б, напевне, мені допомогли.

— А ми тут. І допоможемо тобі.

Злетіли вгору вороненята і скоро принесли дві пляшки: в одній була мертва вода, а в другій — жива.

Зрадів хлопець і побіг до королівського палацу.

Та по дорозі між кущами він побачив павутиння. Посеред того павутиння величезний павук кров з мухи смоктав. Бідолаха знесилилася до того, що вже й стогнати не могла.

Взяв хлопець пляшку з мертвою водою, бризнув на павука, і той, мертвий, звалився на землю. Тоді взяв він другу пляшку з живою водою, хлюпнув на муху. Комаха враз силу в собі відчула, вирвалась з павутиння і злетіла у повітря.

— На своє щастя ти мене врятував, — продзижчала муха. — Я тобі за це віддячу.

Довідавшись, що юнак виконав і третє завдання, король заявив, що згоден віддати дочку, але попередив:

— Ти сам мусиш її вибрати.

І повів юнака у велику залу, де за круглим столом сиділи дванадцять красунь, усі одна на одну схожі. В кожної на голові було біле, як сніг, покривало, яке закривало волосся.

— Оце мої дочки. Вгадаєш, яка з них Золотоволоска, повезеш її з собою, — сказав король. — Не вгадаєш, значить, не судилося тобі, поїдеш назад сам.

Зажурився хлопець, не знає, що робити. Аж раптом чує — муха дзижчить:

— Дж-дж-дж, іди навколо столу, я тобі підкажу.

То була та сама муха, яку він урятував.

Пішов він навколо столу, а муха за ним летить і дзижчить:

— Це не та … і це не та … і ця … А оце вона, Золотоволоска.

— Віддай мені цю свою дочку, — попросив юнак.

— Вгадав, — сказав король.

А королівна підвелася з-за столу, скинула з голови покривало, і її золоте волосся впало до самої землі.

Навколо стало так ясно, наче сонечко зійшло. Хлопець навіть очі примружив.

Дав король дочці на дорогу все, що треба, і вирушив юнак з нареченою для свого короля у дорогу.

Коли старий король побачив Золотоволоску, в нього аж очі засвітилися. Наказав він готуватися до весілля. А хлопцеві сказав:

— Хотів був я повісити тебе за непослух. Але за те, що ти мені добре послужив, накажу тільки голову тобі відрубати. Хапайте його!

Схопили стражники хлопця і відрубали йому голову.

Золотоволоска попросила старого короля, щоб їй віддали тіло юнака. Вона приклала голову до тіла, покропила мертвою водою, і тіло зрослося з головою, навіть шраму не лишилося. Потім королівна покропила живою водою, і юнак ожив та став ще гарнішим.

— Ох, як я міцно спав! — сказав він, протираючи очі.

— Так, міцно, сказала королівна, — що якби не я, ніколи б не прокинувся.

Старий король, побачивши, як погарнішав його слуга, теж цього захотів і наказав:

— Відрубайте голову й мені, а тоді оживіть живою водою.

Так і зробили. Мертве тіло короля поливали живою водою, поки не вилили її всю, а голова ніяк не приростала до тулуба. Тоді почали поливати мертвою водою, і голова одразу приросла, але живої води вже не було, і короля воскресити не вдалося.

Розумнішого за колишнього слугу нікого не було, — адже він навіть мову тварин розумів. Ото його й обрали королем, а Золотоволоска стала королевою.

Чарівні казки світу. Для молодшого шкільного віку. Упорядник І. В. Гончаренко. Харків: Промінь, стр. 32-38, 2004

Добавлено: 13-06-2019

Оставить отзыв

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*